Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Взагалі офіційний тон керівництва УД щодо більшовицької Росії був якщо не рішучим, то жорстким. 20 вересня 1918 р. РМ у категоричній формі відмовилася вести двосторонні переговори про кордони із Областю Війська Донського та вирішила «твердо стояти на наміченій лінії» в переговорах щодо демаркаційної лінії між Україною та Росією Леніна—Свердлова—Бронштейна—Розенфельда.

11 листопада, заслухавши відповідне повідомлення товариша міністра закордонних справ Палтова, уряд уповноважив його лише на підписання угоди про створення української місії у Москві та більшовицької в Києві «з тим, щоби склад місії був не більше 3-х осіб та 1 дипломатичного кур’єра... за тієї умови, що представники сторін не мають права займатися політичною агітацією», а також за умови «обмеження діяльності Червоного Хреста».

Поза тим з боку гетьманського уряду стосунки з більшовицьким режимом характеризувалися їх принциповою відсутністю. На сьогодні відомі лише два документи, які висвітлюють ставлення нового керівника держави до московських людожерів. Перший має назву «Обіжник Міністерства праці про з’ясування матеріальних втрат, понесених професійними робітничими організаціями внаслідок українсько-російської війни», виданий 18 травня. Документ містив наказ «Комісарам Міністерства праці, фабричним інспекторам, професійним спілкам, біржам праці, заводським комітетам і т. п. ...найповніше вияснити ті матеріяльні втрати, що в зв’язку з навалою на Вкраїну російського совітського війська понесли професійні робітничі організації (біржі праці, заводські комітети і т. п.)». 23 травня відповідний наказ видав міністр шляхів: «...пропоную шляховим інституціям негайно взятись за з’ясування, окремо по кожній службі, кількості шкоди, наробленої їм під час війни». Другий документ датовано 30 серпня. «Закон про затвердження тимчасових положень про прикордонні пункти на кінцевих залізничних станціях на кордоні з Великоросією» визначав: «...на кінцевих залізничних станціях на границі» встановити «тимчасові штати» прикордонних пунктів — на залізничних станціях Орша, Клинці, Хутір Михайлівський, Коренево, Гостищево і Валуйки, а «в тилу кордонних пунктів на станціях: Жлобін, Новобілиця, Терещенська, Ворожба, Білгород і Куп’янськ» встановити «ще особливі дозорчі пункти». Права та обов’язки їх службовців встановлювалися також і на підставі «особливої інструкції, затвердженої міністром внутрішніх справ»[162].