Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Радянська Росія — продовження

12 червня результатом переговорів, які проходили у Києві від 23 травня, стало підписання умов прелімінарного миру.

Згідно з цією угодою, більшовики дістали можливість відкрити на території УД консульства у Києві, Одесі та Харкові, а також консульські агентства в Житомирі, Кам’янці-Подільському та Полтаві. «Основною функцією в діяльності російських радянських консульств на території України, — не погодитися з цим висновком неможливо, — було... проведення агітаційної та підривної роботи, спрямованої на порушення суверенітету та національних інтересів Української Держави»[161], оскільки більшовики трактували Україну виключно як плацдарм та мобілізаційний ресурс для розгортання світової пролетарської революції.

Тим часом Шелухін та члени делегації підійшли до виконання покладеної на них місії відповідально. Від 21 червня голова делегації сумлінно доповідав урядові «про хід роботи делегації». Уряд сумлінно включав «постанову з даного питання до особливого таємного журналу». Всього таких та інших доповідей заслухали принаймні шість разів, а саме — 2, 17 липня, 7 серпня, а також 7 жовтня, 6 та 12 листопада.

Єдиний відомий з протоколів урядових засідань наслідок багатомісячних переговорів — ухвала від 14 серпня про приєднання до України Гомельського, Путивльського, Рильського повітів — до Чернігівської губернії, Білгородського, Валуйського, Гайворонського, Корочанського, Новооскільського, Суджанського — до Харківської; повіти Речицький, Пінський та Мозирський об’єднали в особливу Поліську округу з адміністративним центром у Мозирі.

Драматичним було обговорення «російського» питання 16 вересня. Ось що записано в протоколі РМ: «Вислухавши повідомлення голови Колегії Верховних правителів про такі, що проводяться (в оригіналі — «производимые». — Д. Я.) на території колишньої Російської імперії радянською владою масові арешти та розстріли без будь-якого суду ні в чому не винних осіб, серед яких немало українських громадян, Рада Міністрів, глибоко обурюючись нелюдським способом політичної боротьби з боку радянської влади, рішуче протестуючи проти зневаги всіма принципами міжнародного права зазначеними діями стосовно українських громадян і гаряче співчуваючи стражданням кращої частини братського російського народу, ухвалила: 1) звернутися до всіх держав світу із самим наполегливим закликом з метою припинення скоєних на території Росії злочинів; 2) просити Колегію Верховних правителів шляхом стосунків з німецькою владою про прийняття цією владою рішучих заходів для встановлення міцних гарантій недоторканості арештованого глави православної церкви патріарха Тихона, а також для того, щоби всі українські громадяни, що проживають на території Росії, були прийняті під особливе заступництво німецької влади та були цілком вилучені з юрисдикції органів ради народних комісарів, зважаючи на те, що всі протести дипломатичних агентів України щодо незакономірних (так у тексті. — Д. Я.) репресій проти українців не привели до цього часу ні до яких результатів».