Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Результат цієї обопільної, ризикнемо так її назвати, «доброзичливості» та співробітництва на культурному й військовому напрямках — стратегічний зовнішньополітичний прорив, значення якого для УД важко переоцінити.
7 серпня Україна і Всевелике Військо Донське підписали угоду про багатостороннє співробітництво та обмінялися дипломатичними місіями. Практично це означало встановлення офіційних стосунків УД з тими державними формаціями, які визнавалися легітимними і законними, і їх населенням, і, що найважливіше, переможцями Першої світової війни країнами Згоди.
Скажемо прямо: угода 7 серпня відкривала практичні можливості для офіційного визнання з боку Антанти.
Румунія
Ще один перманентний головний біль гетьманського МЗС — стосунки з Бухарестом. Псувати стосунки із союзником Антанти — не випадало.
Отже, 2 жовтня Рада Міністрів ухвалила створити «особливу нараду» для переговорів із румунськими представниками, що прибули до Києва, до якої включили міністрів закордонних справ, фінансів, торгу й промисловості. Які практичні наслідки переговорів і чи відбулися вони взагалі — наразі невідомо. Відомо натомість, що 11 жовтня «надзвичайними представниками українського уряду» у Румунії стали Дашкевич-Горбацький і Баженов, якого того ж дня призначили офіційним представником у Швеції.
21 листопада український уряд висловив своє гостре незадоволення оголошенням румунського військового командування про приєднання, до слова, абсолютно незаконне і безпідставне, Хотинського повіту Бессарабської губернії до Румунії. 28 листопада, уряд УД ухвалив передачу управління та охорони румунських військових складів, які знаходилися на території України, «румунській військовій владі».
Хто такий Борис Баженов?
Баженов Борис Петрович народився 31 липня 1871 р. на Харківщині. Випускник 2-го кадетського корпусу (1889 р.) та Миколаївського кавалерійського училища (1891 р.), Миколаївської академії Генерального штабу (1898 р., по 1-му розряду із малою срібною медаллю і з занесенням імені на мармурову дошку). Службу проходив на стройових командних та штабних посадах. 1913 р. — генерал-майор, з 30 липня — начальник військових сполучень Петербурзького військового округу. Учасник Першої світової війни: генерал-квартирмейстер 6-ї армії (серпень 1914 — липень 1916), начальник штабу 42-го окремого армійського корпусу (січень—вересень 1917 р.).
Нагороди: Св. Станіслава III ст. (1900); Св. Анни III ст. (1903); Св. Станіслава II ст. (1905); Св. Анни II ст. (1906); Св. Володимира IV ст. (1909); Св. Володимира III ст. (1912)[159].
Холмщина
Не випадало Києву псувати стосунки і з воскресаючою Польською державою.
Одне з найбільш гострих питань у двосторонніх стосунках — питання про статус поліетнічної Холмської губернії. Після державницького розпаду Австро-Угорської імперії польське керівництво висунуло законні, підкріплені силою зброї та прихильним ставленням Антанти, претензії на цю територію.
5 листопада український уряд, обговоривши status quo, що утворилося на Холмщині після відходу австрійської армії, ухвалив формальний протест проти переходу губернії під польську юрисдикцію. Аргументували так: мовляв, встановлення там польської влади суперечило як Берестейським угодам (які Польща ніколи не підписувала і не визнавала), так і так званому «праву націй на самовизначення». Висловили хіба надію, «що польський уряд вживатиме з свого боку всіх заходів до того, щоб межі України були заховані в тому вигляді, як це було встановлено згодою з австро-угорським урядом в серпні місяці».
Радянська Росія
Це питання у фокусі українського МЗС, м’яко кажучи, не перебувало.
Стосунками з більшовицькою Росією впродовж травня — листопада опікувалася мирна делегація УД на чолі з Сергієм Шелухіним, до складу якої входили Хр. Барановський, О. Ейхельман, П. Линниченко, А. Свіцин, О. Сливинський.