Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Спочатку все просувалося за графіком. 29 жовтня, через два тижні після того, як Рада безпеки ООН не змогла ухвалити резолюції щодо Суецу (завдяки радянському вето), й лише через тиждень після зустрічі в Севрі, ізраїльські сили увійшли на Синай. Водночас британські судна відійшли на схід від їхньої бази в Мальті. Наступного дня, 30 жовтня, Британія та Франція заветували резолюцію ООН, яка закликала Ізраїль залишити територію Єгипту, і висунули Ізраїлю та Єгипту ультиматум, облудно закликаючи обидві сторони припинити воювати й погодитися на англо-французьку окупацію зони каналу. Наступного дня британські й французькі літаки напали на єгипетські летовища. Упродовж сорока восьми годин Ізраїль здійснив окупацію Синаю та Гази, проігнорувавши заклик Генасамблеї ООН про припинення вогню; зі свого боку, єгиптяни потопили кораблі в Суецькому каналі, по суті, закривши його для мореплавства. Через два дні, 5 листопада, перші англо-французькі піхотні загони приземлилися в Єгипті.
А тоді план почав оприявнюватись. 6 листопада Двайта Ейзенгавера переобрали президентом Сполучених Штатів. Вашингтонська адміністрація нетямилася від люті через англо-французьку оборудку й була надзвичайно обурена тією брехнею, яку їй розповідали про справжні наміри союзників: Лондон і Париж відкрито проігнорували дух і букву Тристоронньої декларації 1950 року, що зобов’язувала Британію, Францію та США протидіяти агресору в разі будь-якого ізраїльсько-арабського конфлікту. Публічно й за зачиненими дверима США почали сильно тиснути на Британію, зокрема щоб вона припинила єгипетське вторгнення, навіть погрожуючи «спустити гачок» щодо британського фунта. Іден, приголомшений такою відвертою американською опозицією, але неспроможний витримати дедалі більшу зміну попиту на стерлінг, трошки повагався, а тоді підкорився. 7 листопада, лише через два дні після того, як перші британські десантники висадилися в Порт-Саїді, британські й французькі сили припинили вогонь. Того самого дня ООН дала згоду на відрядження до Єгипту миротворчої сили, яку Нассер прийняв 12 листопада за умови, що це не порушуватиме єгипетського суверенітету. Через три дні миротворці ООН прибули до Єгипту й 4 листопада увійшли на Синайський півострів.
Тим часом британці та французи оголосили про власний вихід із Суецу, який повністю реалізували до 22 грудня. США пообіцяли Британії, чиї стерлінгові й доларові резерви під час кризи зменшилися на 279 мільйонів доларів, фінансову допомогу (і вона отримала її у формі 500-мільйонної кредитної лінії від Експортно-імпортного банку США). 10 грудня Міжнародний валютний фонд оголосив про погодження позики для Британії обсягом 561,47 мільйона доларів та про резервне зобов’язання на ще 738 мільйонів. Отримавши публічне запевнення США у своєму праві проходу в Акабській затоці й Тиранських протоках, Ізраїль відвів війська з Гази в перший тиждень березня 1957 року. Розчищення Суецького каналу почалося через тиждень після того, як завершилося відведення англо-французьких військ, і канал знову відкрили 10 квітня 1957 року. Він залишився під контролем Єгипту.
Кожна країна засвоїла із суецького фіаско власний урок. Незважаючи на залежність від французької зброї, Ізраїль дуже чітко зрозумів, що його майбутнє полягало в якомога щільнішому узгодженні своїх інтересів з інтересами Вашингтона — особливо після того, як президент США в січні 1957 року проголосив «Доктрину Ейзенгавера», у якій ішлося про те, що США застосують військову силу в разі «міжнародної комуністичної агресії» на Близькому Сході. Позиції Нассера в середовищі позаблокових країн сильно зміцнилися завдяки його очевидному успіху в протистоянні давнім колоніальним державам. Як і боялися французи, його моральний авторитет і вплив серед арабських націоналістів та їхніх прихильників сягнув нових висот. Поразка в Єгипті передвіщала французам більше проблем в Алжирі.