Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Індія, Пакістан і Бірма отримали незалежність у 1947 році, Цейлон — на рік пізніше. Цей процес відбувався не без жертв (мільйони індусів і мусульман вирізали під час етнічних чисток й обмінів населення, зумовлених трансформаціями), але сама імперія вийшла з нього відносно неушкодженою. Утім комуністичне повстання в сусідній Малаї змусило британський уряд оголосити в червні 1948 року надзвичайний стан, який скасували лише через дванадцять років після остаточної поразки повстанців. Але загалом, і попри постійну загрозу з боку Індії та її сусідів для тисяч мешканців й очільників метрополії, вихід Британії з Південної Азії став більш злагодженим і менш травматичним, ніж можна було очікувати.
На Близькому Сході все було складніше. У Палестині під британським мандатом Велика Британія відмовилась від своїх повноважень у 1948 році за принизливих, однак (знову ж таки для британців) порівняно безкровних обставин: тільки після того, як британці вийшли з території, араби та євреї пішли одне проти одного. В Іраку, де Британія та Америка мали спільні інтереси щодо нафти, США дедалі більше витісняли Велику Британію як центр імперського впливу. Але в Єгипті, країні, яка ніколи не була британською колонією в традиційному сенсі, британці відчули іронію та драму деколонізації, зазнавши поразки історичного масштабу. Під час Суецької кризи 1956 року Британія вперше пройшла через таке знайоме французам міжнародне приниження, яке свідчило про занепад країни і водночас його пришвидшувало.
Інтерес Британії до Єгипту був безпосередньо зумовлений важливістю Індії, до якої в пізніші роки додалася потреба в нафті. Уперше британські війська захопили Каїр у 1882 році, через тринадцять років після відкриття Суецького каналу, яким з Парижа керувала Компанія Суецького каналу. До Першої світової війни Єгиптом правив — фактично, якщо не офіційно — резидент Британії (більшу частину цього періоду — грізний лорд Кромер). З 1914 по 1922 рік Єгипет був британським протекторатом, після чого одержав незалежність. Відносини між двома країнами певний час лишалися стабільними й були офіційно формалізовані в Договорі 1936 року. Але в жовтні 1952 року новий уряд Каїра під проводом армійських офіцерів, які скинули єгипетського короля Фарука, його денонсував. У відповідь британці, побоюючись втратити привілейований доступ до стратегічно важливого водного шляху, знову окупували зону каналу.
Упродовж двох років один з офіцерів-революціонерів Ґамаль Абдель Нассер очолив уряд і почав наполягати на відведенні британських солдатів з єгипетської землі. Британці були схильні до компромісу — вони потребували співпраці з Єгиптом. Сполучене Королівство дедалі більше залежало від дешевої нафти, яку ввозили через Суецький канал й оплачували стерлінгами. Якби це постачання обірвалося або араби відмовилися приймати оплату в стерлінгах, Британія мусила б використати свій дорогоцінний валютний резерв, щоб купити долари чи дістати нафту з інших джерел. Ба більше, як у лютому 1953 року рекомендував британському урядові Ентоні Іден, тодішній міністр закордонних справ, «військову окупацію можна було б втримувати силою, але у випадку Єгипту від бази, від якої це залежало, мало користі, якщо немає місцевої робочої сили, щоб її обслуговувати».
Відповідно, у жовтні 1954 року Лондон підписав угоду про евакуацію суецької бази до 1956 року, але за умови, що військова присутність Британії в Єгипті може бути відновлена, якщо інтересам Британії загрожуватимуть атаки на або від держав регіону. Угоди було дотримано, й останні британські солдати залишили Суец 13 червня 1956 року. Однак на той час полковник Нассер, який проголосив себе президентом Єгипту в листопаді 1954 року, уже й сам ставав проблемою. Він був впливовою фігурою в новоствореному русі незалежних держав від Азії до Африки, представники яких з’їхалися на конференцію в місто Бандунг (Індонезія) у квітні 1955 року та засудили «колоніалізм у всіх його проявах». Арабські радикали в усьому регіоні сприймали його як харизматичного лідера. Тож ним зацікавився СРСР: у вересні 1955 року Єгипет оголосив про велику угоду з Чехословаччиною щодо постачання зброї.