Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Але, як і багато інших напрямків внутрішньої модернізації, які впроваджував де Ґолль, зокрема амбітні плани Мальро відновити й очистити всі історичні будівлі в державній власності Франції, ці зміни завжди були частиною ширшої політичної мети — відновлення французької величі. Як і генерал Франко в Іспанії (з яким в усьому іншому він не мав нічого спільного), де Ґолль розумів економічну стабілізацію та модернізацію загалом як засоби боротьби за відновлення національної слави. Франція перебувала в постійному занепаді щонайменше з 1871 року, а її похмурий шлях супроводжували військові поразки, дипломатичні приниження, колоніальний відступ, економічне погіршення та внутрішня нестабільність. Де Ґолль прагнув завершити добу занепаду Франції. «Усе життя, — писав він у своїх воєнних мемуарах, — я мав певне уявлення про Францію». Тепер він збирався втілити його в життя.
Сферою своєї діяльності французький президент обрав зовнішню політику: вибір був продиктований як особистими уподобаннями, так і raison d’état[210]. Для де Ґолля здавна було хворою темою постійне приниження Франції — не так німецьким ворогом у 1940 році, як англо-американськими союзниками після. Де Ґолль ніколи не забував про те, що сам як представник збіднілої та загалом нікому не потрібної Франції в роки війни перебував у ганебній самотності в Лондоні. Воєнний реалізм не дозволяв йому вголос говорити про розпач, який він поділяв з іншими співвітчизниками, коли британці втопили французьку гордість — Середземноморський флот — у Мерс-ель-Кебірі у липні 1940 року, проте ті події й досі йому боліли.
Де Ґолль також мав особливу причину неоднозначно ставитись до Вашингтона, де Франклін Рузвельт ніколи не сприймав його всерйоз. Сполучені Штати підтримували добрі відносини з режимом Віші значно довше, ніж це видавалося пристойним чи доречним. У воєнних переговорах союзників Франція була відсутня; і навіть якщо це дозволяло де Ґоллю в пізніші роки цинічно знімати з себе відповідальність за Ялтинські угоди, які він таємно схвалив, пам’ять про це не давала йому спокою. Але найбільше приниження прийшло, коли війна була виграна. По суті, Францію відсторонили від ухвалення будь-яких важливих рішень щодо Німеччини. До обміну розвідданими між Британією та США ніколи не запрошували Франції (яку небезпідставно підозрювали в тому, що вона може стати джерелом небезпечного витоку інформації). Крім того, Франція не входила до ядерного «клубу», тому в міжнародних військових розрахунках її роль зменшилась до безпрецедентно незначущої.
Ще гіршим було те, що Франція повністю залежала від США в її колоніальній війні в Азії. У жовтні 1956 року, коли Британія, Франція та Ізраїль таємно домовилися напасти на Єгипет Ґамаля Нассера, саме президент Ейзенгавер змусив Британію вийти з домовленості, чим викликав безпомічну лють Франції. Рік по тому, у листопаді 1957 року, французькі дипломати безпорадно обурювалися, коли британці та американці почали постачати зброю в Туніс: французи боялися, що вона опиниться в руках алжирських повстанців. Невдовзі після вступу на посаду в 1958 році генерал Норстад, американський головнокомандувач об’єднаних сил НАТО, прямолінійно заявив самому де Ґоллю, що він не зобов’язаний повідомляти йому деталі розгортання американської ядерної зброї на французькій землі.
Таким було тло для зовнішньої політики де Ґолля, коли він набув повних президентських повноважень. На американців він не покладав великих надій. США могли нав’язувати свої інтереси — від ядерної зброї до привілейованого міжнародного статусу долара як резервної валюти — решті країн західного альянсу, і варто було очікувати, що вони так і робитимуть. США не можна було довіряти, але вони принаймні були передбачувані; важливо було не потрапити в залежність від Вашингтона так, як це сталося в Індокитаї, а потім під час Суецької кризи. Франція мала якнайкраще захищати власні інтереси — наприклад, шляхом набуття власної ядерної зброї. Натомість ставлення де Ґолля до Британії було складнішим.
210
Національний інтерес (фр.). — Прим. пер.