Після війни. Історія Європи від 1945 року

Що ж до самої Британії, то Америка, може, й була незамінним союзником, однак навряд чи могла визначити для Британії нову місію, вже не кажучи про оновлену національну ідентичність. Навпаки, сам факт залежності Британії від Америки свідчив про її принципову слабкість та ізольованість. Тож попри те, що мало що в їхніх звичках, культурі чи освіті наближало їх до континентальної Європи, багатьом британським політикам і не тільки — зокрема й самому Макміллану — ставало очевидно, що, так чи інакше, майбутнє країни лежить за Ла-Маншем. Де ще, як не в Європі, Велика Британія могла сподіватися відновити своє становище у світі?

«Європейський проєкт», який існував поза межами уяви кількох ідеалістів, у середині 1950-х років почав пробуксовувати. Французька Національна асамблея наклала вето на проєкт європейської армії, а водночас — і на будь-які розмови про посилену європейську координацію. Певних регіональних домовленостей за моделлю Бенілюксу досягти вдалося (зокрема про скандинавський «Спільний нордичний ринок праці» в 1954 році), але нічого більш амбітного в планах не було. Прихильники європейської співпраці могли похизуватися лише створенням Європейської спільноти з атомної енергії, анонсованої навесні 1955 року. Але, як і Спільнота вугілля та сталі, це була ініціатива французів, а причиною її успіху, що характерно, стали її вузькі і загалом технічні повноваження. І якщо британці й далі були скептично налаштовані щодо перспектив європейської єдності, то на це існували певні причини.

Поштовх до нового старту, як і варто було очікувати, надійшов від країн Бенілюксу, які мали найбільший досвід транскордонних союзів і найменше втрачали від розмивання національної ідентичності. Тепер провідним європейським державним діячам, зокрема міністру закордонних справ Бельгії Полю-Анрі Спааку, стало зрозуміло, що політична чи військова інтеграція була нереалістичною, принаймні на той час. У будь-якому разі до середини 1950-х років занепокоєння європейців відчутно дистанціювалися від воєнних страхів попереднього десятиліття. Здавалося очевидним, що в центрі уваги має бути європейська економічна інтеграція — царина, у якій інтереси держав та співпраця між ними мали реалізовуватися злагоджено і без загрози для традиційно чутливих сфер. Для того щоб обговорити цю стратегію, Спаак спільно зі своїм нідерландським колегою скликав зустріч у Мессіні в червні 1955 року.