Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Звістка про вчинок Амундсена і його заяву гучною луною розійшлась по всьому світу. Уряд Сполучених Штатів на знак вдячності за цей рішучий вчинок Амундсена запросив його оглянути лінію фронту у Франції та Бельгії, де воювали американські війська. З іноземців тільки одиниці були удостоєні цієї почесті.
А через кілька місяців «Мод» уже готувалася до своєї далекої подорожі. Від командування військового флоту союзників Амундсен дістав секретну інформацію про те, в який час він повинен випливти з Тромсьо на схід, щоб не зустрітися з німецькими підводними човнами, які нишпорили в Баренцовому морі. Інформація була тим більш цінна, що саме в цей час норвезький посол в Берліні повідомив полярника, що німецьке військове командування могло б видати йому «дозвіл» на безпечне проходження у північних водах, але за умови, що капітан Руал Амундсен сам звернеться до нього з відповідним проханням. «Інакше підводні човни, що патрулюють у цьому районі, — було заявлено послові, — можуть в будь-яку хвилину атакувати «Мод» як вороже судно». Амундсен з обуренням відкинув облудну пропозицію прийняти від Берліна «залізний конвой» і, перш ніж в Європі ущух гуркіт гармат, вирушив в арктичну експедицію.
— Увага, торпеда!
— Перископ!
Відтоді, як «Мод» вийшла з Вардьо, кожна несподівана зміна обрисів якоїсь далекої хвилі, кожна темна цятка чи вир на морі змушували дужче битися серця і піднімали на ноги весь екіпаж корабля. Не зважаючи на секретну інформацію командування флоту союзників, норвежці перебували під постійною загрозою атаки крігсмаріне[38]. І, напевне, ніколи досі моряки не раділи так штормовій погоді у Баренцовому морі, як команда «Мод». Найлютіша буря була тепер для мапдрівників дрібницею у порівнянні з підступним підводним ворогом. Сміливіші, не зважаючи на шторм, поскидали рятувальні пояси, з якими досі не розлучалися, і пішли спати. На вахті залишилися тільки Амундсен і капітан «Мод» Хельмер Хансен, давній соратник Руала, з яким він плавав ще на «Йоа» і «Фрамі».
Вітер дужчав і дедалі більше клав судно на борт. Щораз вищі хвилі з шумом перекочувалися через палубу, били в ящики й бочки, загрожували порвати канати.
— Так змиє все за борт! — крикнув Хансен, намагаючись удержати бочку, що виривалась у нього з рук.
По сигналу тривоги люди миттю повискакували на палубу. Одні босоніж, у білизні, інші — в повному хутряному одязі, решта, напевно, в поспіху переплутали одежу, бо ледве застібали тісні куртки й підтримували штани. Цей дивовижний похід замикав машиніст у піджачку, в котелку, із шкіряною валізкою в руці. Всі вони були певні, що тривога — сигнал, за яким треба буде залишити судно, що ворожа торпеда, яка вже мчить до них, розтинаючи воду, за хвилину знищить «Мод».
Страх перед підводними човнами відступив тільки у протоці Югорський Шар. Амундсен поповнив там запас пального для двигуна і з місцевої метеорологічної станції взяв із собою в дальшу дорогу радіотелеграфіста Олонкіна[39]. Наполовину порвежець, він добре знав не лише мову своєї матері, але й російську і ще кілька мов народів Північного Сибіру. Правда, про іскрову радіостанцію на судні поки що доводилося тільки мріяти. Однак Амундсен, який завжди умів дивитися в майбутнє, збирався придбати на Алясці це чудо новітньої техніки.
Подальший рейс був не легший. Ледве судно впливло у ворота Карського моря, як шлях йому заступила крига. Норвежці насилу пробилися до мису Челюскін — найбільш відлеглої на північ частини азіатського материка. А через чотири дні «Мод», на розпач Амундсена, вмерзла в кригу. Це був тяжкий, несподіваний удар.
«…Двадцять п'ять років тому на цих водах Нансену більше поталанило, — з прикрістю записав у щодепнику Амундсен. — Ще цілих два тижні «Фрам» плив вільним від криги морем і досяг аж 79° північної широти».
Невеличка, спокійна затока на східному узбережжі півострова Таймир стала для норвезьких полярників пристанищем на цілий рік. За традицією своїх попередніх експедицій Амундсен назвав її «Модхавн», а поставлений на березі будинок — «Модхейм».
Як і п'ятнадцять років тому на острові Принца Уельського, закладати станцію почали із спорудження магнітного павільйону. Тут раз у раз чулося: «Пам'ятаєш?»
Крім Хельмера Хансена, серед десятьох осіб, членів екіпажу «Мод», було ще двоє давніх соратників Амундсена: вітрильний майстер Рьонне, що плавав раніше на «Фрамі», і вірний Вістінг, учасник походу до Південного полюса, всією душею відданий Амундсену. В цю експедицію Амундсен уперше взяв науковця — молодого доктора природничих наук Харальда Свердрупа. Маючи різносторонні здібності, доктор чудово розумівся також на кулінарії і суперничав з Руалом у приготуванні страв. А готувати було з чого, свіжого м'яса не бракувало. Модхавн лежав на шляху кочувань білих ведмедів, що приходили сюди з півострова Таймир. У перший же день полярники без особливих труднощів уполювали п'ять величезних ведмедів і тепер мали запас м'яса на цілу зиму.
38
Німецький військово-морський флот.
39
Олонкін Геннадій Микитович (1898–1960). Російський і норвезький дослідник Арктики, учасник експедицій Руала Амундсена і Умберто Нобіле. У 1918–1925 рр. був радистом і одночасно механіком в експедиції Руала Амундсена на судні «Мод», де, незважаючи на молодість, здобув повагу таких людей, як X. Свердруп і Ф. Мальмгрен. Нагороджений норвезьким орденом св. Олафа, удостоєний норвежського громадянства (1926). До смерті працював в Інституті метеорологічних досліджень міста Тромсе.