ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Ситуаційний підхід має нас всіх заохотити до глибокої покори, коли ми намагаємося зрозуміти «немислимі», «неймовірні» чи «беззмістовні» акти зла — насильство, вандалізм, тероризм смертників, тортури чи зґвалтування. Замість негайної втечі на позиції високої моралі, яка віддаляє нас, хороших людей, від тих, поганих, і відкидає аналіз причин їхньої поведінки, ситуаційний підхід дає їм шанс на «атрибуційне милосердя». Він свідчить, що будь-який, добрий чи поганий вчинок, могли би зробити і ми з вами — за відповідних зовнішніх обставин.
Наша система справедливості занадто покладається на загальноприйняті (поточні) погляди щодо причин вчинення злочину. Зазвичай беруться до уваги тільки мотиваційні і особистісні детермінанти. Настав час системі правосуддя враховувати вагомі докази, здобуті поведінковими науками, що свідчить про потужний вплив соціального контексту як на протизаконні, так і на високоморальні вчинки. Мої колеги, Лі Росс і Донна Шестовськи, запропонували детальний аналіз викликів, які сучасна психологія ставить перед юридичною теорією і практикою. Вони доходять висновків, що юридична система має перейняти патерн наукової і практичної медицини, використовуючи здобутки актуальних досліджень властивого і невластивого функціонування розуму і тіла:
Система кримінального правосуддя не може й далі керуватися ілюзією міжситуативної сталої поведінки, помилковими концепціями про вплив диспозиційних і ситуаційних чинників на поведінку, або неспроможністю думати логікою взаємодії «особа і ситуація», або навіть зручними, але значною мірою фантастичними концепціями вільної волі, так само, як і не має керуватися загальноприйнятими колись поглядами про чари чи одержимість демонами[354].
СИТУАТИВНІ ІДЕНТИЧНОСТІ
Наші особисті ідентичності зумовлено суспільством. Ми залежимо від того, де живемо і працюємо, що їмо, кого кохаємо. Дізнавшись комбінацію ваших «статусних чинників» — етнічної групи, суспільного класу, освіти, релігії та місця проживання, можливо передбачити широкий спектр ваших підходів і поведінки точніше, ніж просто знаючи ваші риси особистості.
Наше відчуття ідентичності здебільшого ґрунтується на тому, як інші ставляться до нас, упізнають чи ігнорують, хвалять чи карають. Хтось робить нас боязкими і сором’язливими, інші стимулюють нашу сексуальну привабливість і домінування. У деяких групах ми стаємо лідерами, і водночас в інших — переходимо у ранг послідовників. Ми живемо, виправдовуючи або нівелюючи очікування інших. І ці очікування часто стають самовтіленими пророцтвами. Самі цього не усвідомлюючи, ми часто поводимося так, що підтверджуємо враження інших від нас. Ці враження можуть творити нову реальність нашої поведінки[355].
ЧИ ВИЗНАЮТЬ ВАС ЗДОРОВИМ СЕРЕД БОЖЕВІЛЬНИХ?
Ситуації формують нашу соціальну ідентичність навіть тоді, коли очевидно, що вони не справжні. Пригадайте дослідження-симуляцію в психіатричній лікарні Елджіна (12 розділ), де пацієнти не витримали жорстокого поводження персоналу. Проте вони не були справжніми пацієнтами, а просто працівниками лікарні, перевдягненими у пацієнтів. Так само в Стенфордському в’язничному екперименті, кожен знав, що охоронці лише студенти коледжу, які також могли би отримати роль в’язнів цієї імітованої в’язниці. Чи їхня справжня ідентичність мала якесь значення? Насправді ні, як ви вже переконалися, і то лише через кілька днів. Вони перетворилися на свої ситуативні ідентичності. До того ж, перебуваючи у тому місці, я також став в’язничним суперінтендантом у своїй ході, манері спілкування, спотвореному мисленні.
Деякі ситуації «надають змісту» призначеним людям ролям. Кожна особа, перебуваючи на сцені, має бути в тому образі, якого вимагає роль. Уявіть, як би вас, цілком нормальну людину, раптом закрили в ізоляторі психіатричної лікарні. Ви опинилися там, бо працівник лікарні помилково діагностував у вас «шизофренію». Цей діагноз базувався на тому, що ви поскаржилися йому, що «чуєте голоси», нічого більше. Ви вірите, що не маєте там перебувати і розумієте, що найкраще для вас, аби вас випустили — почати поводитися настільки нормально, наскільки ви тільки можете. Очевидно, що персонал швидко зрозуміє про допущену помилку, що ви не психічнохворий і вас випишуть додому. Так?
Якщо ви опинитеся в такій ситуації, то навіть не розраховуйте на це. Вас можуть ніколи не випустити. Такі результати захопливого експерименту іншого мого колеги зі Стенфорду, Дейвида Розенана, із прекрасною назвою: «Бути здоровим у божевільні»[356].
354
L. Ross, D. Shestowsky, «Contemporary Psychology’s Challenges to Legal Theory and Practice», Northwestern University Law Review 97 (2003).—Стор. 1081-1114; цитата зі стор. 1114. Також рекомедую прочитати розширений огляд і аналіз ролі місця в юридично-економічній системі у роботах двох юристів-науковців: J. Hanson and D. Yosifon, «The Situation: An Introduction to the Situational Character, Critical Realism, Power Economics, and Deep Capture», University of Pennsylvania Law Review 129 (2003).—Стор. 152-346. Додатково статті мого колеги Крейґа Гейні про необхідність ширшого залучення контекстуальних чинників у юридичну практику, див. С. Haney, "Making Law Modern: Toward a Contextual Model of Justice", Psychology, Public Policy and Law 8 (2002).—Стор. 3-63.
355
M. Snyder, «When Belief Creates Reality», in Advances in Experimental Social Psychology, vol. 1 8 . ed. L. Berkowitz, New York: Academic Press. 1984.—Стор. 247-305.
356
D. L. Rosenhan, “On Being Sane in Insane Places”, Science 179 (1973).—Стор. 250-58.