ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

ДОСЛІДЖЕННЯ ВТРУЧАННЯ ВИПАДКОВИХ ПЕРЕХОЖИХ

Соціальні психологи зауважили тривожний сигнал і розпочали серію нових досліджень щодо поведінки випадкових перехожих. Вони піддали сумніву безліч версій, спрямованих на пошуки негативних диспозицій у бездушних очевидців подій у Нью-Йорку, і намагалися зрозуміти, що в самій ситуації гальмує просоціальну поведінку пересічних людей. У той час і Бібб Латане, і Джон Дарлі[342] були професорами відповідно Колумбійського і Нью-Йоркського університетів, тож опинилися в епіцентрі подій. Вони провели польові дослідження в різноманітних місцях: метро, перехрестях вулиць, а також у лабораторіях.

Результати їхніх досліджень непередбачувані: що більше свідків ситуації, то менше шансів, що будь-хто з них поспішить на допомогу. Пасивні учасники великої групи спостерігачів вважають, що хтось інший може допомогти або допоможе. Тож коли людина сама або ще з кимось одним, вона почувається більше зобов’язаною допомогти. Сама присутність інших розмиває почуття особистої відповідальності. Особистісні тестування учасників не показали істотного зв’язку між будь-якими рисами особистості й швидкістю чи ймовірністю надання допомоги[343].

Мешканці Нью-Йорка, Лондона чи будь-якого іншого великого міста будь-де в світі допоможуть із вищою ймовірністю, якщо їх безпосередньо попросити про це, або коли вони перебуватимуть самі чи лише з кількома іншими особами. Що більше присутніх, які можуть допомогти, то сильніше наше переконання, що на допомогу поспішить хтось інший, а отже, ми не мусимо діяти і якось ризикувати собою. Відсутність допомоги виникає не стільки через бездушність, а радше через страх за власне життя в агресивних умовах. Водночас цей хтось не вважає ситуацію серйозною, боїться зробити помилку і видатися ідіотом чи просто не бажає втручатися «не в свою справу». Також з’являється нова групова норма невтручання.