ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

На рівні держав така бездіяльність, коли потрібно діяти, сприяє розквіту масових убивств і геноциду, як це було в Боснії, Руанді чи нещодавно в Дарфурі. Народи, як і окремі особи, не хочуть вступати у конфлікти і часто заперечують серйозність загрози і потребу негайних дій. Вони також більше схильні вірити пропаганді правителів, ніж благанням жертв. До того ж завжди існує внутрішній тиск на політиків з боку тих, хто «має там справи», із вимогою перечекати.

Один із найсумніших відомих мені випадків інституційного зла бездіяльності відбувся у 1939 році. Уряд США і президент-гуманіст Франклін Рузвельт не дозволили кораблю, переповненому єврейськими біженцями, зайти у будь-який американський порт. Пароплав St. Louis приплив із Гамбурга до Куби з 937 людьми на борту, що тікали від Голокосту. Попри попередню домовленість кубинський уряд відмовився їх прийняти. Упродовж дванадцяти днів біженці й капітан корабля розпачливо намагалися отримати дозвіл на вхід до порту Маямі, що виднівся з судна. Отримавши заборону на вхід у цей чи будь-який інший порт США, корабель поплив назад через Атлантичний океан. Деяких біженців прийняли в Британії й інших країнах, але більшість із них загинула в нацистських концентраційних таборах. Лишень уявіть — бути так близько до свободи, а потім померти в рабстві.

Коли некомпетентність поєднується із байдужістю й нерішучістю, результатом стає неспроможність діяти, коли саме дія є запорукою виживання. Катастрофа через ураган Катріна в Новому Орлеані (серпень 2005 року) — це класичний приклад повної нездатності системи мобілізувати свої ресурси, щоб запобігти загибелі багатьох громадян. Попри завчасні попередження про наближення катастрофи, влада міста, штату й держави не зайнялася підготовкою до евакуації й організацією допомоги тим, хто не міг втекти самостійно. Крім того, органи влади і місцевого самоврядування не змогли у відповідний спосіб повідомити про загрозу (через політичні розбіжності на самій вершині). Через відсутність вчасної реакції адміністрації Буша, власні некомпетентність і недосвідченість очільники Федерального управління з надзвичайних ситуацій і Міністерства національної безпеки США не змогли задіяти Національну гвардію, резервні армійські підрозділи, Червоний Хрест, поліцію, Повітряні сили, щоб забезпечити доставку харчів, води, медикаментів і всього необхідного сотням тисяч тих, хто врятувалися і виживали у злиднях упродовж багатьох днів і ночей. Рік потому більша частина міста все ще перебувала в занепаді: спустошені повністю квартали, тисячі зруйнованих будинків. Поїздка цими опустілими районами краяла мені серце. Критики стверджують, що причиною бездіяльності системи стали расові й класові питання. Вціліли здебільшого афроамериканці з нижчого класу, і їх не змогли евакуювати. Це зло бездіяльності відповідальне за смерті, відчай і розчарування багатьох мешканців Нового Орлеану, можливо, навіть всіх тих, хто ніколи не повернеться додому[349].