ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Вражало, що на багатьох знімках цього жахливого шоу, злочинці стояли поруч із жертвами. Творити лихі вчинки — одна справа, але фіксувати свою участь у такий промовистий і переконливий спосіб — зовсім інша. Про що вони думали, коли робили ці «трофейні фото»? Нарешті з’являється зображення, що скоро стане символом психологічних тортур. В’язень з мішком на голові стоїть на картонній коробці, з витягнутих рук звисають прикріплені до пальців електричні дроти. Його переконали (сержант Дейвис), що якщо його ноги не витримають і він впаде з коробки, то отримає смертельний, як на електричному стільці, удар. Мішок йому трохи зсунули з голови, тож він бачив під’єднані до стіни дроти. Насправді ці фальшиві електропроводи мали на меті страшити, а не завдавати фізичного болю. Ми не знаємо, як довго цей чоловік в мішку тремтів з абсолютного страху за своє життя, але можемо уявити, як його травмував цей досвід, і поспівчувати йому.

Щонайменше кільканадцять зображень проскочили на екрані. Я хо тів вимкнути телевізор, але не міг відірвати погляд, зневолений силою цих кадрів, неймовірністю цих кадрів. Перш ніж почати висувати гіпоте зи про можливі причини такої поведінки солдатів, я вже був перекона ний, як і решта країни, що тортури були роботою тільки кількох «ложок дьогтю». Голова Об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Річард Б. Маєрс у телевізійному інтерв’ю заявив, що ця інформація його здивувала, а кадри злочинних знущань приголомшили. Проте він впев нений, що немає доказів їхньої «систематичності». І що це робота окремої горстки «негідних солдатів». За словами цього авторитетного військового речника, всі решта 99,9 відсотків американських воїнів за океаном по водилися зразково. Тому не варто бити на сполох через поведінку менш ніж одного відсотка — тих солдатів з ґанджем, що вдавалися до гидких знущань.

«Відверто кажучи, думаю, ми всі розчаровані діями цих кількох, — сказав бригадний генерал Марк Кіммітт під час інтерв’ю в передачі “60 Minutes II”. — Щодня ми піклуємося про наших солдатів, але щиро кажучи, не завжди пишаємося нашими солдатами». Дуже зручно — знати, що лише кілька паскудних солдатів з-поміж усіх тих, хто служать охоронцями в безлічі військових тюрем США, вдавалися до таких немислимих і безглуздих злодіянь[361].

Хвилинку. Як міг Генерал Маєрс знати, що це був поодинокий випадок ще до завершення ґрунтовного розслідування в системі військових тюрем в Іраку, Афганістані, Кубі? Справу щойно викрито, і щоб дати таку оцінку, не вистачило би часу для проведення ретельного розслідування. Було щось тривожне в цій авторитетній заяві, у цьому виправдовуванні Системи і звинуваченні кількох на самому дні діжки. Його слова нагадують публічні заяви начальників поліції щоразу, коли викривають поліцейські зловживання щодо підозрюваних, — звинуватити кількох негідників поліцейських, аби відвернути увагу від норм і звичних практик, що таємно застосовуються у відділках чи управліннях поліції. Цей поспіх пояснювати поведінку «поганих хлопців» диспозиційними властивостями лише кількох порушників — спільна риса всіх охоронців Системи. У такий самий спосіб адміністрація школи і вчителі звинувачують особливо «деструктивного» учня, аніж знайти час і провести аналіз поганого впливу нудного розкладу занять чи слабких викладацьких знань деяких учителів, які могли провокувати таку поведінку.