Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Реалії життя, насамперед пов’язані із завершенням Першої світової війни, внесли свої корективи — штати таких представництв спромоглися затвердити лише 6 листопада, а утворити консульства вирішили насамперед у Берліні (генеральне), Мюнхені та Данцигу; у Відні й Будапешті (генеральні) та Львові; в Яссах (генеральне) та віце-консульство в Галаці; у Царгороді (генеральне); у Софії та Варні (віце-консульства); у Вільно; у Цюриху (генеральне) та Женеві; у Копенгагені; в Амстердамі; у Стокгольмі; у Христианії (віце-консульство); у Варшаві (генеральне) та Лодзі (віце-консульство); у Ризі (віце-консульство); у Москві та Петербурзі (генеральні), Самарі та Курську (віце-консульства); у Ростові-на-Дону та Новочеркаську (консульські агентства); у Тифлісі (генеральне), у Баку, Єревані та Батум-Поті (усі — віце-консульства); в Омську (віце-консульство); у Владивостоці; у Ташкенті та Вірному (обидва — віце-консульства). На утримання цієї мережі відпустили 832 тис. 109 карб.
Трьома тижнями раніше (19 жовтня) заснували диппредставництво 2-го розряду в Польщі[150].
Паризька мирна конференція
Все радикально змінилося після офіційного візиту гетьмана до Німеччини.
На початку осені, в переддень остаточної і невідворотної поразки країн Почвірного союзу у війні, на перший план у зовнішній політиці стали виходити такі питання, як відносини із небільшовицькими державними та військовими формаціями, країнами Згоди, Румунією, нейтральними країнами, Польщею.
Але головне питання, яке постало на порядок денний ще до формального завершення війни, — це питання про мирну конференцію переможців. Саме це питання стало контрапунктом всесвітньої історії початку ХХ ст.
Участь або неучасть у цьому заході наперед визначала і статус, і долю тієї чи іншої держави, того чи іншого народу на наступні десятиліття. І в Києві це прекрасно розуміли. 7 жовтня уряд ухвалив вікопомні рішення, які об’єктивно могли забезпечити Українській Державі в ближчій перспективі гідне місце серед цивілізованих країн Європи. Рішення такі:
— «визнати, що уряд та всі посадовці Міністерства закордонних справ повинні здійснити всі кроки, докласти всіх зусиль, щоби у випадку відкриття Мирової конференції добитися участі в ній Української Держави як самостійної та незалежної держави»,
— «доручити міністру закордонних справ посилити склад української місії, поповнивши її досвідченими дипломатами»,
— «визнати настійно необхідним розвиток Міністерством закордонних справ найширшої діяльності в нейтральних країнах на користь визнання ними Української Держави як самостійної та незалежної держави».
Гіпотеза автора
Всі кроки, які Українська Держава здійснила в царині зовнішньої політики після 7 жовтня, слід оцінювати виключно під цим кутом зору: сприяли вони участі УД у мирній конференції як самостійного суб’єкта міжнародного права чи ні.
Задля досягнення цієї стратегічної мети керівництво країни було готове піти і пішло на широкі поступки, в т. ч. найближчим сусідам, — і все це задля того, аби забезпечити їх прихильне ставлення до самої ідеї участі УД в мирній конференції.
Паризька мирна конференція — продовження
Фактичне завершення війни спонукало гетьманський режим до активних дій на «євроатлантичному фронті».
Насамперед перейнялися проблемами пропагандистського, якщо можна так сказати, ґатунку. 15 жовтня уряд підтримав пропозицію МЗС «в інтересах майбутнього держави роз’яснити ті невірні відомості про стан України та її ставлення до Центральних держав та до Великоросії». Крім того, уряд вирішив відправити дипломатичні місії до Вашингтона (представник — Іван Коростовець), Лондона та Парижа (Микола Могилянський), розробити та ухвалити відповідні інструкції для цих дипмісій.
Ці та інші кроки свій ефект, як не дивно, таки мали: 21 листопада уряд «прийняв до відома» повідомлення про ставлення Антанти до України і доручив генералові Рауху «інформувати представника держав Згоди Енно про можливість для нього приїзду до Києва та здійснити всі заходи, щоби Енно міг прибути до Києва».
Хто такі Енно, Коростовець, Могилянський та Раух?