Після війни. Історія Європи від 1945 року

Розлючені тим, що вони розцінили як свідчення майбутньої зради, офіцери та європейське населення Алжиру почали планувати повномасштабне повстання. Відбувалися заколоти й перевороти, ширилися чутки про революцію. У січні 1960 року в Алжирі виросли барикади, а «ультрапатріоти» стріляли у французьких жандармів. Однак через непримиренність де Ґолля повстання провалилося, а ненадійних старших офіцерів (зокрема Массу та його начальника, генерала Моріса Шалля) завбачливо перевели подалі від Алжиру. Утім заворушення тривали, сягнувши апогею в квітні 1961 року в провальному військовому путчі, інспірованому новоствореною Організацією таємної армії (ОТА). Але заколотникам не вдалося усунути де Ґолля, який на французькому національному радіо засудив «військовий бунт купки генералів-відставників». Найбільше від заколоту постраждав моральний авторитет та міжнародний імідж (точніше, те, що від нього лишилося) французької армії. Абсолютна більшість французьких чоловіків і жінок, чиї сини нерідко служили в Алжирі, дійшли висновку, що незалежність Алжиру не лише неминуча, а й бажана — і в інтересах самої Франції, що швидше, то краще[208].

Де Ґолль, який завжди був реалістом, розпочав переговори з ФНВ у курортному містечку Евіан на Женевському озері. Перші раунди переговорів, які відбулися в червні 1960-го, а потім у червні та липні 1961 року, не привели до порозуміння. Нова спроба в березні 1962 року була успішнішою: після десяти днів переговорів дві сторони досягли згоди, а 19 березня, після майже восьми років безперервних бойових дій, ФНВ оголосив про припинення вогню. На підставі домовленостей, досягнутих в Евіані, де Ґолль скликав референдум у неділю 1 липня, і народ Франції абсолютною більшістю проголосував за те, щоб звільнитися від алжирських кайданів. Через два дні Алжир став незалежною державою.

Алжирська трагедія на цьому не завершилася. ОТА перетворилася на повноцінну підпільну організацію, спочатку віддану збереженню французького Алжиру, а коли це не вдалося — покаранню тих, хто «зрадив» їхню справу. Тільки в лютому 1962 року агенти й бомби ОТА забрали життя 553 осіб. Видовищні замахи на міністра культури Франції Андре Мальро й на самого де Ґолля провалилися, хоча принаймні одна спроба влаштувати засідку на машину президента, коли той проїжджав паризькими околицями Петі-Кламар, виявилась небезпечно близькою до успіху. Упродовж декількох років на початку 1960-х років Францію тримала на гачку цілеспрямована й дедалі більш відчайдушна терористична загроза. Французька розвідка зрештою знешкодила ОТА, але пам’ять про ті часи жила довго.