Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
— Та схаменися, дурненька! Глянь мені просто у вічі. Та хіба ж я стала б тебе дурити?! Іди додому, а коли я про щось довідаюсь — вмить до тебе прибіжу.
Шафіге йшла додому, а Горпина знов бралася до роботи або вколисувала дитину, задумано мугикаючи суворих степових пісень. На серці в неї було ясно, спокійно. З дня народження дитини вона скорилася долі, і ніби ця чужа гаряча сонячна країна стала для неї другою батьківщиною.
Нетерпляче очікувала і вона звісток з Каффи, і якось вранці, коли тануло море під прозорим блакитним серпанком, а сонце запалювало на ньому ніжні порошинки іскор, виросла перед нею Олена.
— Нема хазяїна? — спитала вона, оглядаючись.
— Нур'ялі надворі. Рубає дрова. А що? — захвилювалася Горпина. — Де Меметка?
— Панас чекає на нас у човні. Поклич Шафіге із Ахметом. Ага повернувся вчора надвечір, а хлопчиків відряджають сьогодні, - квапливо розповіла Олена і, озирнувшись, додала, таємниче підморгнувши Горпині:
— І для тебе, серденько, є новина: прийшли очаківські галери. Може, й Данила разом викупиш.
Горпина похитнулася і зблідла, як мрець. З тихим дзвоном упав з її рук скляний глечик і роз/?ився на дрібні крижинки. Данило… Невільник, прикутий до галерної лави. Мученик і жахливий обвинувач жінки-зрадниці. Під порогом саклі ще й досі закопані в манюсінькому глечику тридцять два золоті гасене, що заробила вона за рік вишиванням. Це був її обов'язок, її мета. Але як його викупити, коли лежить у колисці татарча, жахливий доказ її зради? Коли перед усім Чабан-Ташем стала вона дружиною Нур'ялі?! Як піти з цієї саклі, де кожен цвяшок став рідним і дорогим, як кинути сором'язливого лагідного рибалку, що кохає її цнотливим коханням? Як завдати йому такої глибокої рани? І за що? І як тоді буде з дитиною?
Вихром миготіли уривки думок, але вона не могла ані зв'язати їх, ані рушити з місця. Олена щось говорила, сидячи поруч і тримаючи її за руки. В ушах дзвеніло. Жах, сором стискали серце мало не до фізичного болю.
Увійшов Нур'ялі з нарубаними дровами, скинув їх біля кабиці, відвертаючи очі від гості, не звиклий дивитися на жінок без фередже. З Горпининого обличчя він зрозумів, що скоїло ся лихо, але перед чужими незручно розпитувати. Нур'ялі зупинився, не знаючи, що робити, як збентежений учитель у медресе[251], коли прийдуть приїжджі шейхи і питають про те, чого учні не вчили… Олена зирнула в його бік і підвелася з міндера.
— Так ви, серденько, збирайтеся, а я піду до Шафіге, бо треба нам поспішати, — квапливо кинула вона і вислизнула з саклі.
— Що трапилося? — ступнув до Горпини Нур'ялі. — Невже завезено Меметка?
Горпина мовчки похитала головою.
— Так що ж тоді, джаним, Горпіне моя люба? — турботливо сів він поруч неї. Клубок ридань підступив Горпині до горла. І раптом впавши навколішки і ховаючи обличчя в його одязі, заговорила вона уривчасто і заплутано:
— Пусти мене, Нур'ялі, до Каффи… Галери прийшли з Очакова… Ті самі… Данило мій там у неволі… Треба його врятувати, викупити…
— Данила?! Викупити?! — з мукою перепитав Нур'ялі. Горпина заридала несамовито, розпачливо.
— Пусти мене… Коли ти рибалчив, я до світанку гаптувала… Я гроші збирала на викуп… Він у кайданах, біля опачини… Ані підвестися, ані спочити… У холод, у вітер, у дощ… І рани від кайданів до кісток.
Нур'ялі мовчки заплющив очі, зосередився, начеб тому, щоб глибше відчути своє страждання… Потім тихо провів рукою по Горпининій голові і відповів з болем у, голосі.
— Іди, Горпіне моя люба. Ти вільна.[252] Нема на тобі інших пут від пут кохання. Роби те, що наказує тобі сумління… А я чекатиму на тебе день і ніч, тому що стала ти мені прикрасою життя, моєю зорею у темряві.
Горпина мовчки ридала.
— А як же буде з дитиною, джаним? Залиш мені мого сина, — заговорив Нур'ялі по хвилі. — Ми чекатимемо на тебе з Юсуфом.
Горпина підвелася, озирнулася, наче затямлюючи назавжди все, що оточувало її щодня, потім зирнула на Нур'ялі.
— Не знаю, що буде, — прошепотіла вона. — Сама не знаю… Я заблудила, Нур'ялі… Ось як у лісі вночі… Боязко, боляче мені, Нур'ялі… Ох, як боляче…
Сліз більше не було. Висохли вони, випиті внутрішнім жаром. Хитаючись, наблизилася Горпина до колиски, торкнулася дитини вустами і мовчки вийшла з саклі.
Як уві сні, спустилася вона стрімкою стежкою, як уві сні, сіла в ялик поруч з Шафіге…
Пливли повз них дзеркальні бухти, стрімкі зубчасті скелі, уламки колись проваленого у море вулкана. Розквітла Каффська затока жовтогарячими, білими і пурпуровими парусами… Загойдалися на якорях галери і шхуни, рибальські фелюки і бригантини. Легкою чайкою сковзнув між ними ялик і причалив у глибині затоки, втому місці, де рік тому стояв Нур'ялин човен, коли купили вони Горпину і принесли на ношах з незагоєною раною на нозі.
251
Медресе — вища мусульманська школа.
252
Для того, щоб розлучитися з жінкою, досить чоловікові сказати: «Ти вільна», щоб мусульманський шлюб вважався анульованим. Таким чином, Нур'ялі повернув волю Горпині.