Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця

— Аж шкура болить, — погодився єпископ.

— Після такого скаженого дня вола, здається, звалив би, засмажив би… та й з’їв би сам-один!

Песик Ложка на ці Козакові слова схвально брехнув, облизався, а превелебний владика сказав:

— Вола не вола, а баранчика можна б!

— Козак без їжі — лайно! — впевнено мовив Мамай.

— Воно й справді… — несміливо підтримав алхімік.

— А що б ти їв, Іваненку? — спитав Козак.

— Наша невістка, що не дай — тріска.

— Хоч клоччя та вовна, аби кишка повна? — додав Мамай.

— Е-е, не кажіть, — заперечив Мелхиседек.

— Це ти, владико, бач, роз’ївся на архієрейських харчах. А добрий козак не гордує…

— Що попав, те й мордує? — і владика зітхнув. — Роз’ївся, кажеш? Коли б же ти знав, як я скучив за простою козацькою стравою… за кулешем; за саламатою, за лемішкою, за мудрим запорозьким борщем. Ого! Оце їдло так їдло!

— То тра зварити.

— Я вже й варити його забув, той мудрий борщ!

— А ось ми зараз його й зваримо.

— Еге?

— Еге!

Вони заспішили до архієрейської господи, а проходячи повз халупу коваля Іванища, Козак Мамай гукнув:

— Ковалю! Діло є.

З кузні визирнула оточена дітьми москалева жіночка, Анна:

— Нема коваля, Козаче. З паном сотником пішли кудись.

— З яким це паном сотником?

— З Михайликом з нашим.

— Коли повернеться, — сказав Мелхиседек, — перекажи їм, моя зіронько, хай поспішать до мене. Пильна справа.

— Отак притьмом?

— Війна ж!

— Вони ще й не їли нічого.

— Нагодуємо. Нехай приходять їсти мудрий борщ.

— Боронь боже! — жахнулась Анна. — То така страва, що жива людина й не з’їсть.

— Дарма, — засміявся єпископ, аж наче помолодшавши од самого тільки наперед засмакованого козацького борщу, і всі троє заспішили далі, а на Соборнім майдані здибавши коваля Іванища й сотника Михайлика з мамою, запросили їх до гурту, вдерлись до архієрейської господи та й заходились кухарювати, і нехай шановний читач дарує мені, коли тая страва, яку я вперше і востаннє їв колись у тому ж таки Катеринославі, в Дмитра Йвановича Яворницького, на березі Дніпра десь, і яку взялись оце варити Мамай із владикою, — нехай читач дарує мені, коли ця страва трохи скидатиметься на здоровий борщ, що його в своїй повісті «Чайковський» колись так лепсько описав славетний український байкар ї повістяр Євген Гребінка.