Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця
- Автор: Ильченко Александр Елисеевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4848-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця». Краткое содержание книги:
— Та й що?
— Не випущу, — просто сказав алхімік, — поки не знайде в підземних монастирських склепах усе те, що нам знайти потрібно.
— А що ж там?
— Домініканці, тікаючи від гніву нашого покійного гетьмана, не встигли нічого вивезти.
— Все потім з’їла пожежа!
— Не з’їла, — знизав вузенькими плечима Іваненко. — Свої багатства ченці домініканські ховали під монастирем, у землі. От я й велів шукайлові скарбів…
— Ну-ну! — посміхнувся єпископ. — То не втече?
— Я ж сам його замурував! — і алхімік з певністю поглянув на свої пошрамовані й попечені руки. — Їжі пан має на тиждень.
— То рушили! — знову покликав Козак Мамай.
Коли вони втрьох виходили з задушної майстерні на вільне повітря, сова на шафі скрикнула й змахнула крилами.
— Помовч, Кумо, помовч! — сказав Іваненко. — Це діло, сово, не твоє.
Повернувшись до келії, він зняв поважну птицю з шафи, виніс тую Куму на двір і бережно посадив під калиновий кущ, а відважний Песик Ложка аж шарахнув од тієї сердитої птиці.
— Хтозна, коли вернусь, — буркнув до неї алхімік. — А ти погуляй-но по волі. — І пояснив архієреєві: — Щоб не сконала в хаті моя Кума, чого доброго, з голоду.
— Сова чи сконає, — мовив єпископ. — А я вже гину…
— І я теж, — сказав Мамай, ворухнувши зведеною вгору бровою. — Бо ж від самісінького ранку…
— І я теж… — прилучився до голодних алхімік, миттю п’яніючи від свіжого повітря.
Утрьох вони спішили вниз, до міста.
— От намлівся голодом, — не вгавав Мамай. — Уже ж на вечір закандзюбилось.
— Аж шкура болить, — погодився єпископ.
— Після такого скаженого дня вола, здається, звалив би, засмажив би… та й з’їв би сам-один!
Песик Ложка на ці Козакові слова схвально брехнув, облизався, а превелебний владика сказав:
— Вола не вола, а баранчика можна б!
— Козак без їжі — лайно! — впевнено мовив Мамай.
— Воно й справді… — несміливо підтримав алхімік.
— А що б ти їв, Іваненку? — спитав Козак.
— Наша невістка, що не дай — тріска.
— Хоч клоччя та вовна, аби кишка повна? — додав Мамай.
— Е-е, не кажіть, — заперечив Мелхиседек.
— Це ти, владико, бач, роз’ївся на архієрейських харчах. А добрий козак не гордує…
— Що попав, те й мордує? — і владика зітхнув. — Роз’ївся, кажеш? Коли б же ти знав, як я скучив за простою козацькою стравою… за кулешем; за саламатою, за лемішкою, за мудрим запорозьким борщем. Ого! Оце їдло так їдло!
— То тра зварити.
— Я вже й варити його забув, той мудрий борщ!
— А ось ми зараз його й зваримо.
— Еге?
— Еге!
Вони заспішили до архієрейської господи, а проходячи повз халупу коваля Іванища, Козак Мамай гукнув:
— Ковалю! Діло є.
З кузні визирнула оточена дітьми москалева жіночка, Анна:
— Нема коваля, Козаче. З паном сотником пішли кудись.
— З яким це паном сотником?
— З Михайликом з нашим.
— Коли повернеться, — сказав Мелхиседек, — перекажи їм, моя зіронько, хай поспішать до мене. Пильна справа.
— Отак притьмом?
— Війна ж!
— Вони ще й не їли нічого.
— Нагодуємо. Нехай приходять їсти мудрий борщ.
— Боронь боже! — жахнулась Анна. — То така страва, що жива людина й не з’їсть.
— Дарма, — засміявся єпископ, аж наче помолодшавши од самого тільки наперед засмакованого козацького борщу, і всі троє заспішили далі, а на Соборнім майдані здибавши коваля Іванища й сотника Михайлика з мамою, запросили їх до гурту, вдерлись до архієрейської господи та й заходились кухарювати, і нехай шановний читач дарує мені, коли тая страва, яку я вперше і востаннє їв колись у тому ж таки Катеринославі, в Дмитра Йвановича Яворницького, на березі Дніпра десь, і яку взялись оце варити Мамай із владикою, — нехай читач дарує мені, коли ця страва трохи скидатиметься на здоровий борщ, що його в своїй повісті «Чайковський» колись так лепсько описав славетний український байкар ї повістяр Євген Гребінка.
А куховарили вони, балакавши про пильні справи оборони, куховарили-таки славно.
Михайлик дрова рубав.
Матінка в печі розпалювала та цибулю чистила, — здоровенну купу цибулі.
Іваненко патрав баранця.
Владика бігав сюди й туди, виконуючи розкази Мамая, бо ж Ярини Подолянки дома не було, а челядь, як те й водиться в домі без літньої та сердитої господині, вже десь порозбігалась чи не до самої ночі.
Козак Мамай порядкував, немовби в себе дома, — хоч дому в нього ніколи й не було: