Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
В еклозі проходить перед нами поетичний пейзаж рідної поетові Ломбардії і — на тлі його — розмова двох пастухів, Титира (самого поета) і Мелібея. Мелібей, вигнаний ветераном із свого власного маєтку, дивується товаришеві, що зумів серед такої страшної хуртовини оборонити свій хутір та худобу, а той, одповідаючи, починає прославляти молодого Цезаря (Октавіана), як бога, що подарував йому спокій, вернувши худобу і ґрунт. Він обіцяє приносити на олтар його найкращих ягнят, клянеться повік йому вірно служити. «Надто вчасний апофеоз на другий день після кривавих проскрипцій!» — заважає з цього приводу Ґ. Буасьє, а другий авторитетний дослідник римської старовини докидає: «От коли в літературі римській повіяло новим духом, от де початки римської поезії імператорської доби і остання межа старого, республіканського письменства».
Ці слова коротенько, але виразно окреслюють культурно-історичне та історично-літературне значення еклоги.
Що ж до літературної форми — ідилії, еклоги, то вона запозичена Верґілієм у грецького поета III в. перед Хр. — сицилійця Теокрита. Звідси і заклик поета до «сицилійських муз» (на початку IV еклоги), і грецькі імена його героїв — Дафніси, Ґалатеї, Амарілли і т. п., і та згадка про гіблейських бджіл (Гіблою звалось кілька міст в Сицилії), і той гнучкий та мелодійний, на короткі строфи розбитий, окрилений анафорами та алітераціями гекзаметр.
В багатьох виданнях ця еклога має назву «Полліон», по імені видатного державного діяча часів Авґуста — Азинія Полліона, котрому присвячена.
В основі еклоги лежить вельми розповсюджений в тодішньому римському громадянстві погляд, нібито незабаром має наступити велика світова катастрофа: зорі мають незабаром скластися на ту саму констеляцію, що й на початку світу, і всі пережиті землею епохи мають повторитися наново. Після кривавих горожанських війн кінця республіки — останні тремтіння залізного віку! — настане (і то не в довгім часі) золота доба, щасливий вік Сатурна: знову повернуться на землю боги, і між ними Діва-Правда, що останньою полишила колись сплямованих гріхом людей.
Золотий вік змальовано згідно з традицією: земля одпочиває від оранки, на тернових кущах висять важкі китиці винограду, золотий мед виступає на дубовому листі…
Першим владикою нових часів, що по всьому світу «зростить золоте покоління», і буде той дивний хлопчик, якого народження вітає земля і небо. Хто був цей хлопчик, що йому таку світлу долю віщував Верґілій, напевно невідомо. На думку одних дослідників, це син Полліона Азиній Ґалл, на думку других — сподіваний син самого Авґуста від першої його дружини Скрибонії. Не бракує і інших гіпотез (див.: Проф. О. Зелинский. Первое светопреставление. Из жизни идей, т. І.) Християнські письменники IV—V в. (Лактанцій, бл. Авґустин) зрозуміли еклогу як пророцтво про народження Христа. В цьому їх переконали піднесений тон вірша, яскраві картини та урочисті обіцянки, це тремтіння радості, що пробігає по всій природі, а надто символіка, така подібна до символіки Святого Письма: Змій, що має загинути, згадки про первісний гріх; «потомок богів», посланий на землю.
Середні віки, ідучи за св. батьками, поставили Верґілія в один ряд з старозавітними пророками. Згідно з одною середньовічною леґендою, св. Павел, одвідавши у Неаполі могилу поета, окропив її росою святих своїх сліз і сказав: «Кого б я зробив з тебе, якби знайшов живого, найбільший з поетів!» Цитую з Буасьє — La réligion Romaine:
На Лесбосі вперше озвався спів твій. Горацій дивиться на себе, як на спадкоємця лесбійських поетів Алкея (600 р. перед Хр.) і Сапфо. Вірш витримано в так званій сапфічній строфі, яка складається з трьох дев’ятискладових — сапфічних рядків і одного п’ятискладового versus Adonius.
Розмір — сапфічна строфа.