Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Рис. 84. Вівтар з присвятою Меркурію. Ольвія, середина III ст.

Два шари глобальних розорень Ольвії у ІІІ ст. слід пов'язувати з двома так званими «готськими», або «скіфськими», навалами, оскільки саме пересування цих варварських племен визначали в цей час ситуацію у регіоні. Однак характер розорень дещо відрізнявся. Ймовірно, нижній потужний шар згарища в Ольвії слід пов'язувати з першою варварською навалою за часів першого походу північнопричорноморських племен проти Римської Імперії[1072], або ж при просуванні остготів та грейтунгів до Меотиди[1073]. Насиченість цього шару речовим матеріалом та відносно швидка відбудова уможливлюють висновок про короткочасність катастрофи. При цьому слід підкреслити, що навряд чи місто було б так швидко повернено ольвіополітам без допомоги римського гарнізону. На користь перебування в цей час в Ольвії римського гарнізону свідчить, зокрема, наявність в одній із кладок жертовника з присвятою Меркурію від римського легіонера за здоров'я імператорів 248 р. [IOSPE, І2, 167], а також знахідки римських монет до 269— 270 рр. без будь-якої перерви[1074]. Припинення ж монетного карбування Ольвії при Олександрі Севері (222—235 рр.) пов'язане із загальною кризою грошового обігу на території Римської імперії[1075].

Підтвердженням руйнування та відбудови міста в 30-ті роки III ст. є також будівельні написи в Ольвії часу правління Олександра Севера [IOSPE, І2, 184, 185; НО, 52]. Один із них [НО, 52] вміщує відомості про відбудову оборонного муру архонтами. Слід відзначити, що у двох близьких по часу присвятних написах стратеги просять про спасіння міста та своє особисте [IOSPE, І2, 107, 97; НО, 83][1076]. Причому у першому випадку зазначається, що рада та народ вшанували стратегів золотим вінком. Відомо всього три присвятні написи колегії стратегів, котрих рада та народ вшанували золотим вінком, що повинне пов'язуватися з їх особливими заслугами. Один з них [НО, 80] датується приблизно серединою II ст. і, можливо, належить до часу визволення Ольвії від «тавро-скіфів». Ще дві [IOSPE, І2, 94, 107], вірогідно, пов'язані з відбиттям нападу варварів у 30-і роки III ст.

Другий шар розорення Ольвії слід пов'язувати з наймасовішим походом готів та союзних з ними племен 269—270 рр., коли вони вирішили оселитися на римській території та виступили у похід разом із сім'ями [SHA, Claud., 6, 2]. Саме тоді була розгромлена більшість античних міст та поселень Північного Причорномор'я. Вони перестали цікавити готів, які використовували у морських походах 256—269 рр. гавані та кораблі античних центрів[1077]. Ольвія повністю була зруйнована і тимчасово залишена мешканцями. Крім наявності шару руйнування та запустіння про це свідчить брак знахідок монет римських імператорів 70-х — першої половини 80-х років III ст. Аналогічна картина спостерігається в Істрії після розгрому 248 р.[1078]. Одночасно гинуть й останні поселення ольвійської периферії[1079], а також нижньодніпровські городища[1080].

Поки що не з'ясована доля мешканців Ольвії та поселень її округи. Можливо, частина з них залишила місто до розгрому, відступивши з римським гарнізоном у провінцію Нижня Мезія. Туди ж або в інші античні міста Північного Причорномор'я, не знищені готами, могли пізніше переселитися ольвіополіти, що пережили готську навалу.