Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

У середині II ст. Ольвія зазнала нападу «тавро-скіфів», котрі вперше згадуються Птолемеем як ті, що мешкають в околицях Ахіллова Дрома (Тендрівської коси)[1048]. Сліди руйнувань цього часу простежуються на усіх приольвійських укріпленнях. Ольвіополіти були неспроможні відбити напад і звернулися за допомогою до римлян. Антонін Пій надіслав війська, котрі потіснили «тавро-скіфів» та змусили їх укласти вигідний для Ольвії мир, дати заложників [SHA, Ant. Pius, 9, 9]. Не виключено, що саме про цю перемогу є згадки у двох ольвійських написах, в одному з яких йдеться про зведення трофеєносної перемоги на натовпи супостатів, яку вітчизна святкує жертвоприношеннями [IOSPE, І2, 175], а в другому згадується вдячне жертвоприношення за мир та спасіння міста [IOSPE, І2, 162].

Все це призвело до введення в Ольвію римського загону. До його складу входили солдати трьох мезійських легіонів: І Італійського, V Македонського, XI Клавдієвого [IOSPE, І2, 236, 237, 322]. У зв'язку з цим слід зазначити, що всі вексиляції Північного Причорномор'я комплектувалися з числа нижньомезійських військ, до складу яких у II ст. входили саме І Італійський легіон із базовою стоянкою у Нове; XI Клавдіїв, який стояв у Дуросторумі, та V Македонський, який розміщувався у Троєзмісі[1049].

Щоб мати у місті вексиляцію, треба було укласти договір з Римом. Напевне, існував такий договір і в Ольвії. Можна припустити, що, крім оплати воїнів вексиляції, вона сплачувала податок Римській імперії, була обмежена у якихось правах.

Ольвія та її сільськогосподарська округа у другій половині II — середині III ст. досягають найвищого для перших століть н. е. розквіту. Відроджуються городища, розорені тавро-скіфами. Найбільша їх щільність характерна для обох берегів Бузького лиману. Городища розміщуються навколо Ольвії у певному порядку: вони замикають основні райони хори та створюють своєрідну стратегічну систему оборони території держави[1050]. Однак у цілому в римський час кількість населених пунктів значно зменшується, хоча територія сільської округи скорочується незначною мірою[1051].

Слід зазначити, що найбільше число знахідок римських монет у Ольвії припадає на період правління Антоніна Пія (138—161 рр.) та Септимія Севера (193—211 рр.) із синами[1052]. У першому випадку це було пов’язане із вводом у Ольвію римського гарнізону, а в другому — із включенням її до складу провінцій Римської імперії. Останнє підтверджується також тим, що саме з часів Септимія Севера ольвійське карбування представлене монетами звичайного провінційного типу[1053]. З'являються написи із згадкою намісників провінції, посольств до імператорів, а також статуї, культові та громадські споруди, зведені на честь імператорів [IOSPE, І2, 54, 174, 188, 199].