Крига. Частини ІII–ІV

— Можете одягти окуляри, — чується праворуч і ліворуч металевий голос, й аж здригається, крутячи головою навколо й витріщаючись з-під снопа яскравости в пітьму, але безрезультатно. Нервово виймається мороскляні окуляри, накладається на перенісся. Вони розчиняють зосереджену світінь у веселки й м’якоплинні калейдоскопи, із яких тим паче незмога розшифрувати ні обличчя, ні обриси силуету.

Зашифрувався, думається, зупиняючись під подіумом. Тут пахне мастилами й озоном. А металеве відлуння — це патефонні туби, гучномовці, вмонтовані з боків, звідти лунають слова Побєдоносцева. Той, хто дивиться, не побачить людину, лише дерево світіні; той, хто слухає, не почує людину, лише зачовгану платівку. Залишається сам зміст його слів, а це дуже мало. Зашифрувався, він, перший лютовець, який найкраще знає принципи Краю Лютих: так ховається від математики характеру, щоб ніхто не міг його р о з в ’ я з а т и. Тож попри роки під Кригою, він залишається для всіх дослівно н е в и м і р ю в а н и м. Чи не в цьому його сила?

— Вєнєдікт Філіповіч Ґерославський, — лунає звідусюди, й цього разу втримується від озирання навсібіч.

— Алєксандр Алєксандровіч Побєдоносцев.

Щось скрегоче в гучномовцях, крхр, тртртр, кркккк, — це сміх Побєдоносцева.

— Ви прийшли до мене з револьвером. Ах, ах! Ви хочете убити мене.

— Навіщо? Навіщо я мав би вас убити?

Крхр, тртртр, кркккк.

— Не маєте причин, тож не уб’єте.

— У мене немає жодних причин.

— А як щодо вашого приятеля, Ніколая Мілютіновіча Тесли?

— Значить, це правда, що ви чатуєте на його життя.

— Правда.

— Ви платите за його голову.

— Правда.

— Ви хотіли вбити його ще по дорозі до Сибіру.

— Правда.

Правда, правда, правда, тьмідина виморожує усі невизначеності, кристал правди розростається, наче крижана структура під мікроскопом.

— Ви довідалися про лист Імператора генерал-губернаторові й послали гасло заморозникам-дворянам, вони послали вслід за доктором Теслою спеціального аґента, щоб убити, щоб знищити його машини. Ви маєте своїх людей і в Третьому Відділенні? Як ви дізналися, що перший аґент провалився?

— Ах, але ви справді не маєте причин, ви обмовилися в «Аполітеї», ви теж не хочете машинної Відлиги Тесли. А позаяк він вам друг…

— Довіку.

— То врятуйте його, проженіть геть.

— Мій батько…

— Ваш батько! — гримить зі сталевих труб, а залізяччя на подіумі бряжчить, пищить, деренчить. — Забудьте про нього! Розкажіть мені про Державу Небуття, про Царство Криги!

Знімається на хвилю окуляри, потирається перенісся. Очі мало не лускають. Коли поглянути убік від вогню, витьмітлюваного дзеркалами з Побєдоносцева, то крізь широке вікно позаду нього бачиться чудова панорама Іркутська, метрополії семибарвної білости, огорнутої у вату киселевих туманів, укритої поливою морських зірок лютих, із тисячами стрічок димів із коминів, із тисячами блискіток мороскляних ламп. Правда, правда, — коли він не приймає гостей, а він же напрочуд рідко їх приймає, звідси він оглядає своє місто, вдень і вночі, завжди дивлячись із мороку, оглядає місто, рахує лютих, обчислює прибутки, снує далекосяжні плани.