Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Як і Густав, він вважав Руала за впертого дивака, який нехтує чудовими шансами і гониться хтозна за чим, замість того щоб, скориставшись із своєї слави, очолити якусь солідну фірму й спокійно доживати віку в достатках.
Тільки Леон, котрий підтримував найтісніші стосунки з братом, знав, що Руал нізащо не відмовиться від своїх планів арктичного дрейфу.
— Якщо фру Хельге не стримає його від подальших мандрів, то більше цього нікому не вдасться зробити, — казав Леон братам. — Боюсь, одначе, що тут коса натрапила на камінь. Руал не поступиться, а гарна жінка теж не захоче ждати на свого чоловіка п'ять чи сім років як солом'яна вдова. Тільки нічого не кажіть Руалові, не намовляйте його на це одруження. Наш союзник — час. Фру Хельге не дурна, вона не розкриє своїх карт доти, поки остаточно не впевниться в перемозі.
«Білий ведмідь» навіть і не здогадувався, які пастки розставили на нього його найближчі родичі. А втім, у нього було досить і серйозніших клопотів.
З ким би він не заводив розмову про полярні дослідження, усі дивились на нього як на божевільного.
— Там, на полях Фландрії, у Галичині, щодня гинуть тисячі людей, а ви морочите нам голову якимись експедиціями. Потерпіть іще кілька тижнів, щонайбільше місяць, і все це скінчиться. Німеччина, Франція, Росія й Англія вичерпають свої матеріальні й людські ресурси, у них просто не лишиться солдатів. Новітні кулемети надто скорострільні…
— Яке це має відношення до мого діла? Тим більше ви повинні допомогти мені, замість ставити палиці в колеса, — переконував Амундсен власника однієї великої верфі. — Англія веде війну, а англійський полярник Шеклтон вирушив до Антарктиди. Коли вибухнула війна, він був у морі і негайно надіслав своєму адміралтейству радіограму, в якій запитував, чи повинен вернутись назад. «Що мені робити? Чекаю вашого розпорядження», — такими словами закінчувалась його радіограма. І знаєте, пане, що відповів йому Уїнстон Черчілль? «Пливіть до Шостого континенту!»
— То пливіть і ви, капітане. Чого ви чекаєте? Кошти тепер можете легко добути самі, ні в кого не випрошуючи їх. Гроші лежать на землі, треба тільки нагнутися, щоб підняти їх. Ви не помітили цього? Ото ще ці полярники-мрійники…
Поміркувавши, Амундсен зрозумів, що власник верфі каже правду. Весь торговельний флот Норвегії, яка на той час не брала участі у війні, перевозив продовольство й інші вантажі для держав Антанти. Небезпека була велика, бо німецькі підводні човни чигали на транспортні судна нейтральної країни, але риск щедро винагороджувався. Багаті норвезькі судновласники і навіть хазяї поодиноких невеликих суден мали тепер на цьому величезні бариші.
Врешті Амундсен дійшов висновку, що в даному разі мета виправдовує засоби. Його приваблювала перспектива добути кошти, не вдаючись до принизливого жебрання. Отож усі свої гроші він уклав на правах пайщика в діло одного з найбільших норвезьких судновласників. Кораблі цієї компанії, — а їх була ціла флотилія, — давали компаньйонам величезний зиск. За неповні два роки Амундсен став мільйонером. Таких у Норвегії на той час було вже немало, але, безперечно, Амундсен був з-поміж них єдиний, хто роздобув гроші не для того, щоб їх побільшувати чи приховати на чорний день, а щоб якнайшвидше витратити. Ущасливлений, він забрав з компанії свою частку, хоч легко міг за короткий час подвоїти чи навіть потроїти свій мільйон крон, і вирішив побудувати власний зручний, міцний, здатний витримати будь-який натиск льодів корабель. «Фрам», який вірно прослужив двадцять два роки, був уже не придатний для важкого дрейфу у водах Північного Льодовитого океану. Власник верфі Оскар Єнсен, приятель Руалового батька, взявся побудувати судно за триста тисяч крон.
Одначе труднощі й тепер невідступно супроводжували Амундсена. Закупити для експедиції одяг, спорядження і особливо продовольство на п'ять-сім років, як виявилося, в 1916 році було ще важче, ніж побудувати полярне судію. У той час все це можна було дістати за гроші тільки у Сполучених Штатах. Отуди й вирішив податися свіжоспечений мільйонер.
«Мені довелося відвідати дуже багато фабрик, — писав Амундсен у своєму щоденнику, — покуштувати тисячі найрізноманітніших американських гастрономічних виробів… Кілька тижнів я не міг навернутися до їжі, але нарешті мені таки вдалося все укомплектувати».
А в Норвегії на нього чекала нова прикра несподіванка: ціни на металеві вироби підскочили вдвоє, а на деревину — втроє. Та ще й треба було зважати на можливість дальшого їх подорожчання.