ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Кожен із нас може морально відключитися від будь-яких своїх деструктивних чи лихих вчинків, скориставшись чотирма когнітивними механізмами.
По-перше, ми можемо змінити визначення нашої поведінки зі шкідливої на благородну. Наприклад, сформувати виправдання за дії, сприйнявши їх як моральний обов’язок, що освячує насильство. Або провести корисні порівняння, де нашим, праведним, діям протиставляється лиха поведінка ворогів (ми їх лише катуємо, а вони нас убивають). Або використовуємо евфемізми, аби вибілити реальність, сповнену жорстоких дій. («Супутні втрати» означає, що цивільне населення було стерто на порох під час бомбардування, а «дружній вогонь» — що солдата вбили через недбальство або злий умисел приятелів.)
По-друге, ми можемо мінімізувати відчуття безпосереднього зв’язку між нашими діями й їхніми шкідливими наслідками, розмиваючи або витісняючи особисту відповідальність. Нас не діймає совість, якщо ми не сприймаємо власні вчинки як злочини проти людства.
По-третє, ми можемо змінити спосіб, в який ми думаємо про шкоду, завдану нашими діями. Ми можемо ігнорувати, спотворювати, мінімізувати або не вірити в негативні наслідки нашої поведінки.
Насамкінець, ми можемо змінити наше сприйняття жертв, змальовуючи їх як тих, хто заслуговує покарання, звинувачуючи їх у наслідках, і, звісно, дегуманізуючи їх — вони ж не заслуговують людського ставлення.
РОЗУМІННЯ ДЕГУМАНІЗАЦІЇ НЕ ВИПРАВДОВУЄ ЇЇ
Важливо ще раз підкреслити, що аналогічні психологічні аналізи ніколи не мали на меті виправдовувати чи вибілювати аморальну і злочинну поведінку. Розбираючи психологічні механізми, що їх використовують люди з метою відокремлення моральних норм від своєї поведінки, ми отримуємо більше можливостей стримати цей процес, наголошуючи на значимості моральної активності для побудови співчутливішого і гуманнішого суспільства.
Перш ніж продовжити, важливо підкреслити, що люди при владі зазвичай відхиляють спроби аналізу ситуативних чинників у питаннях, пов’язаних з великими державними інтересами. Але один нещодавній випадок такої спрощеної диспозиційної оцінки змусив би посміхнутися навіть суддів-інквізиторів.
Держсекретар Кондоліза Райс — професор політичних наук Стенфордського університету, спеціалізується на радянських військах. Її освіта мусила би зробити її чутливою до системного аналізу складних політичних проблем. Проте під час інтерв’ю із Джимом Лерером у його передачі NewsHour (28 липня 2005 року) ця перспектива не лише провалилася, а й Райс стала чемпіонкою з використання догматичного спрощено-диспозиційного підходу. Після запитання ведучого, чи раптом закордонна політика США не сприяє тероризму більше, ніж прибирає його, Райс пішла в наступ. Вона назвала таке мислення «спекулятивним виправдовуванням». До того ж наголосила, що тероризм пов'язаний із «поганими людьми»: «Коли ми вже припинимо виправдовувати терористів і говорити, що їх хтось до цього змушує? Ні, вони просто погані люди, які прагнуть вбивати. І вони хочуть вбивати в ім’я збоченої ідеології, яка насправді не є ісламом. Її подають як якусь образу. Мова йде не про якусь образу. Це спроба знищення, а не побудови. І допоки всі в світі не називатимуть це зло на ім’я, і не перестануть їх виправдовувати, ми матимемо проблеми».
Я - БІЛЬШЕ ЛЮДИНА, НІЖ ТИ. УПЕРЕДЖЕННЯ ІНФРАГУМАНІЗМУ
Окрім утиску інших, «з-поза групи», накидання їм тваринних рис, ми ще й відмовляємо їм у будь-якій «людській сутності». Зовнішньогруповий інфрагуманізм — це явище, яке почали досліджувати нещодавно: воно означає, що люди схильні приписувати унікальні людські риси своїй групі та заперечувати таку наявність у інших. Це одна із форм емоційного упередження[335].
Проте ми заглиблюємося далі і стверджуємо, що бачимо в собі більше людського, аніж у будь-кому іншому, і це стосується навіть членів нашої групи. Ми маємо інфрагуманізаційні упередження щодо членів інших груп, яких вважаємо недолюдьми, але ми також схильні вважати себе більше людьми, ніж усіх довкола. Ми заперечуємо унікальні людські риси і навіть людську природу інших, відповідно до нашого власного егоцентричного стандарту. Це самогуманізаційне упередження доповнює інфрагуманізм. Такі тенденції здаються досить загальними і багатовимірними. Команда австралійських учених завершила своє дослідження цього явища видозміненою відомою цитатою давньоримського письменника Теренція. Він із гордістю заявив: «Ніщо людське мені не чуже». Цей вислів іронічно перекрутили: «Ніщо людське мені не чуже, але щось людське є чужим тобі»[336]. (Малоймовірно, що таке імперативне «Я» існує у колективістських культурах, але ми чекаємо на результати нових досліджень, щоб дізнатися про межі цього егоцентризму.)
335
. P. Leyensetal et al., «The Emotional Side of Prejudice: The Attribution of Secondary Emotions to In-groups and Out-groups», Personality and Social Psychology Review 4 (2000).—Стор. 186-97.
336
N. Haslam, P. Bain, L. Douge, M. Lee, B. Bastian, «More Human Than You: Attributing Humanness to Self and Others», Journal of Personality and Social Psychology 89 (2005).—Стop. 937-50; цитата зі стор. 950.