ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Масові вбивства сотень невинних в’єтнамських цивільних у Сонґмі відбувалися під знаком дегуманізаційної мітки «косоокий», яку використовували американські солдати для означення всіх цих не схожих на них азіатів[331]. Учорашні «косоокі» трансформувалися в нинішніх «чурок» і «хачів» в Іракській війні, й уже нові солдати принижують відмінних від них мирних жителів і військових. «Ти просто намагаєшся забути про факт, що вони також людські істоти і бачиш у них лишень ворогів, — каже сержант Меджія, який відмовився повертатися до дій, які він вважав огидними. — Називаєте їх “чурками”, так? Тож ви робите все можливе, аби полегшити вбивства і знущання з них»[332].
Такі мітки і пов’язані з ними образи можуть мати суттєвий мотиваційний вплив. Це підтверджує вражаючий лабораторний експеримент, про який ми вже згадували у першому розділі. Тож опишемо його детальніше.
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ДЕГУМАНІЗАЦІЯ: СТУДЕНТИ-«ТВАРЮКИ»
Мій колега зі Стенфордського університету Альберт Бандура разом зі своїми студентами здійснив грандіозний експеримент, який переконливо демонструє, як сильно дегуманізаційні мітки (прізвиська) сприяють знущанню з інших[333].
Сімдесятьох двох студентів-добровольців із сусідніх коледжів поділили на «команди супервайзерів», що складалися з трьох осіб. Їхнім завданням було карати за неправильні рішення інших студентів, нібито піддослідних, які всі разом ухвалювали рішення. Звісно, насправді досліджувалася поведінка студентів-супервайзерів.
У кожному із 25 випробувань супервайзери чули, як «піддослідні» (які нібито перебували в сусідній кімнаті) обговорювали і разом ухвалювали рішення. Супервайзери отримали інформацію, завдяки якій могли оцінити правильність прийнятих рішень у кожній спробі. Щоразу за ухвалення поганого рішення команда супервайзерів карала, застосовуючи електрошок. Вони могли обирати інтенсивність удару від помірної (1 рівень) до максимальної (10 рівень), причому удар отримував кожен учасник команди, яка ухвалила рішення.
Супервайзерам повідомили, що задля підвищення об’єктивності учасників із різних соціальних верств залучили до експерименту, хоча кожна команда «досліджуваних» досить однорідна. Так вчинили, щоб позитивне чи негативне таврування, до якого потім вдалися, могло стосуватися цілої групи.
Дослідники маніпулювали двома змінними: якою міткою позначали «жертв», і чи відчували супервайзери особисту відповідальність за завдавання ударів струмом. Добровольців у випадковий спосіб приписали до трьох груп з огляду на мітки, що давалися «жертвам», — дегуманізуючі, гуманізуючі та нейтральні — і до двох груп за відповідальністю — індивідуальну і розмиту.
Давайте спершу звернемо увагу на вплив і спосіб надання міток. Потім ми розглянемо, як ступінь особистої відповідальності впливав на ситуацію. Кожна група учасників-супервайзерів, зайнявши місця в лабораторії «випадково» мала можливість підслухати розмову по внутрішньому зв’язку між експериментатором і асистентом про анкети, нібито заповнені учасниками, яких потрібно контролювати. Асистент коротко зазначав, що вказані в анкеті особисті характеристики членів групи підтверджують висновки того, хто їх завербував. В умовах дегуманізації їх називали «бандою тупих тварюк». В умовах гуманізації навпаки — «вразливими, достойними і порядними людьми». У третій нейтральній групі, асистент не цитував жодних характеристик.
Потрібно підкреслити, що учасники дослідження не спілкувалися із «жертвами», тому особисто не могли оцінити «людяність» чи адекватність останніх. Мітки були почутими атрибуціями стосовно інших молодих студентів, за припущенням, також добровольців, які в цій ситуації відігравали приписану їм роль. Тож, чи впливали якось ці мітки на те, як супервайзери карали інших учасників експерименту, за якими нібито спостерігали? (Насправді «інших» взагалі не було, лише звичайний аудіозапис, який імітував зворотний зв'язок.)
331
Див. H. C. Kelman, «Violence Without Moral Restraint: Reflections on the Dehumanization of Victims and Victimizers», Journal of Social Issues 29 (1973).—Стор. 25-61.
332
В. Herbert, «‘Gooks’ to ‘Hajis.’ «The New York Times, 21 травня 2004 року.
333
A. Bandura, B. Underwood, M. E. Fromson, «Disinhibition of Aggression Through Diffusion of Responsibility and Dehumanization of Victims», Journal of Research in Personality 9 (1975).—Стор. 253-69.