ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

У кожному із 25 випробувань супервайзери чули, як «піддослідні» (які нібито перебували в сусідній кімнаті) обговорювали і разом ухвалювали рішення. Супервайзери отримали інформацію, завдяки якій могли оцінити правильність прийнятих рішень у кожній спробі. Щоразу за ухвалення поганого рішення команда супервайзерів карала, застосовуючи електрошок. Вони могли обирати інтенсивність удару від помірної (1 рівень) до максимальної (10 рівень), причому удар отримував кожен учасник команди, яка ухвалила рішення.

Супервайзерам повідомили, що задля підвищення об’єктивності учасників із різних соціальних верств залучили до експерименту, хоча кожна команда «досліджуваних» досить однорідна. Так вчинили, щоб позитивне чи негативне таврування, до якого потім вдалися, могло стосуватися цілої групи.

Дослідники маніпулювали двома змінними: якою міткою позначали «жертв», і чи відчували супервайзери особисту відповідальність за завдавання ударів струмом. Добровольців у випадковий спосіб приписали до трьох груп з огляду на мітки, що давалися «жертвам», — дегуманізуючі, гуманізуючі та нейтральні — і до двох груп за відповідальністю — індивідуальну і розмиту.

Давайте спершу звернемо увагу на вплив і спосіб надання міток. Потім ми розглянемо, як ступінь особистої відповідальності впливав на ситуацію. Кожна група учасників-супервайзерів, зайнявши місця в лабораторії «випадково» мала можливість підслухати розмову по внутрішньому зв’язку між експериментатором і асистентом про анкети, нібито заповнені учасниками, яких потрібно контролювати. Асистент коротко зазначав, що вказані в анкеті особисті характеристики членів групи підтверджують висновки того, хто їх завербував. В умовах дегуманізації їх називали «бандою тупих тварюк». В умовах гуманізації навпаки — «вразливими, достойними і порядними людьми». У третій нейтральній групі, асистент не цитував жодних характеристик.

Потрібно підкреслити, що учасники дослідження не спілкувалися із «жертвами», тому особисто не могли оцінити «людяність» чи адекватність останніх. Мітки були почутими атрибуціями стосовно інших молодих студентів, за припущенням, також добровольців, які в цій ситуації відігравали приписану їм роль. Тож, чи впливали якось ці мітки на те, як супервайзери карали інших учасників експерименту, за якими нібито спостерігали? (Насправді «інших» взагалі не було, лише звичайний аудіозапис, який імітував зворотний зв'язок.)