ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Виявилося, що мітки прижилися і надто впливали на ступінь покарання. «Жертви», позначені дегуманізаційними мітками, отримували інтенсивніші електричні удари, інтенсивність яких лінійно зростала десять спроб поспіль. У середньому по кожній групі піддослідних вона сягала сьомого рівня (з десяти максимально можливих). Позначені позитивними мітками учасники отримували найменше ударів струмом, а показник нейтральної групи опинився десь посередині.
Ба більше, під час першого випробування між трьома експериментальними групами не було різниці за інтенсивністю завданих електричних ударів — усі були майже на одному, низькому рівні. Якби дослідження закінчилося тієї миті, ми дійшли би висновку, що мітки не мають жодного впливу. Проте із завершенням кожного наступного випробування, коли множилися так звані помилки, інтенсивність електричних ударів у трьох групах зростала. Так званих «тварюк» карали щоразу потужнішим струмом. Результати збігалися з тим, як знеособлені студентки збільшували інтенсивність ударів струмом у моєму дослідженні вище. Зростання із плином часу проявів агресії як практично, так і теоретично свідчить про ефект самозміцнення переконань. Можливо, задоволення приносить не так завдавання болю, як почуття влади і контролю в ситуації панування — коли інші отримують по заслугах. Дослідники пов’язують цей ефект із впливом міток на позбавлення інших осіб людських рис.
Перевага цього дослідження — довільні позитивні мітки спонукали ставитися до «піддослідних» із більшою повагою, адже їх вже добре оцінив якийсь носій влади. Названі «гідними» особи отримували найслабші удари струмом. Тож здатність гуманізації протидіяти жорстокості набуває такої самої теоретичної й суспільної ваги, як і феномен дегуманізації. Цю важливу інформацію про силу слів, міток, риторики, стереотипів можна використати з доброю або злою метою. Нині потрібно дещо оновити прислів’я «Слово не стріла, а ранить глибше», перефразувавши і розширивши його: «Слово може врятувати людину, слово може і вбити».
Нарешті, чи можна говорити про залежність між інтенсивністю ударів і ступенем особистої відповідальності? Струм був потужнішим, коли учасники вірили, що це спільна постанова їхньої групи, ніж коли інтенсивність удару залежала від особистого рішення кожного. Як ми вже зауважили раніше, розмиття відповідальності в будь-якій формі послаблює стримувальні важелі — не завдавати шкоди іншим. Як і передбачалося, найпотужніших ударів струмом (і найбільшої уявної шкоди) було завдано за низької особистої відповідальності учасників у поєднанні з дегуманізацією їхніх «жертв».
Коли команда Бандури оцінювала, як учасники обґрунтовували свої дії, з’ясувалося, що дегуманізація спонукала до самовиправдовування, що, своєю чергою, призводило до збільшення покарань. Спираючись на отримані результати, як люди відключають звичні самообмеження шкідливої для інших поведінки, Бандура створив концепцію «відключення моралі».
МЕХАНІЗМИ ВІДКЛЮЧЕННЯ МОРАЛІ
Ця концепція грунтується на припущенні, що люди вибудовують моральні стандарти в процесі виховання і в результаті нормальної соціалізації. Вони функціонують як провідники просоціальної поведінки і засоби стримування антисоціальних проявів, за визначенням рідних і суспільного оточення. З часом зовнішні моральні стандарти, прищеплені батьками, вчителями й іншими поважними особами, засвоюються як коди власної поведінки. Люди розвивають особистий контроль над думками й діями, і цей самоконтроль приносить задоволення і надає відчуття власної гідності. Люди вчаться застосовувати санкції до самих себе, аби не допустити негуманних дій і сприяти гуманним вчинкам. Такі механізми саморегуляції не є незмінними чи статичними стосовно персональних моральних стандартів. Радше це схоже на динамічний процес, в якому моральні самообмеження здатні вибірково активуватися для прийнятної дії, чи навпаки вимикатися у разі негідного вчинку. Просто відключивши в певні моменти, в певних місцях чи з певною метою свої звичні етичні норми, особи і групи можуть забезпечити відчуття наявності моральних стандартів. Це відбувається так, ніби моральність перемикається на нейтральну передачу і люди рухаються за інерцією, не думаючи, що можуть збити пішохода, аж доки знову не увімкнуть «вищу» передачу і не повернуться до усвідомлення моральних норм.
Концепція Бандури заглиблюється далі в роз’яснення специфічних психологічних механізмів, які запускає особа, вибірково відключаючи самообмеження поведінки, щоб конвертувати свої шкідливі вчинки в морально прийнятні. Цей процес для людей надзвичайно важливий, і Бандура переконує, що він допомагає пояснити не лише політичне, військове насильство чи терористичні акти, а й «повсякденні ситуації, в яких порядні люди заради власних інтересів зазвичай вчиняють шкідливі для інших дії»[334].
334
Для кращого зрозуміння відключення моралі див. об’ємні праці Альберта Бандури, зокрема: A. Bandura, Social Foundations of Thought and Action: A Social Cognitive Theory, Englewood Cliffs, NJ: Prentice-Hall, 1986); A. Bandura, «Mechanisms of Moral Disengagement», in Origins of Terrorism: Psychologies, Ideologies, Theologies, States of Mind, ed. W. Reich, Cambridge, UK: Cambridge University Press, 1990.—Стор. 161-91; A. Bandura, «Moral Disengagement in the Perpetration of Inhumanities», Personality and Social Psychology Review (Special Issue on Evil and Violence) 3 (1999).—Стор. 193-209; A. Bandura. «The Role of Selective Moral Disengagement in Terrorism», in Psychosocial Aspects of Terrorism: Issues, Concepts and Directions, ed. F. M. Mogahaddam, A. J. Marsella, Washington, DC: American Psychological Association Press, 2004.—Стор. 121-50; A. Bandura, C. Barbaranelli, G. V Саргага, C. Pastorelli, «Mechanisms of Moral Disengagement in the Exercise of Moral Agency», Journal of Personality and Social Psychology 71 (1996).—Стор. 364-74; M. Osofsky, A. Bandura, P. G. Zimbardo, «The Role of Moral Disengagement in the Execution Process», Law and Human Behavior 29 (2005).—Стор. 371-93.