Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Проте належного розуміння висновку від попереднього правового явища до наступного і навпаки до цього часу немає ні в практиці правозастосування, ні в науці. Так, один із найдосвідченіших науковців академік В. С. Щербина пише: «... Хіба акти цивільного законодавства встановлюють відповідальність за порушення законодавства? ЦК України (глава 51) встановлює відповідальність за порушення зобов’язання, а не законодавства чи правил здійснення господарської діяльності. Погодьмося, що це — різні речі»[249]. Автор правий тільки в тому, що не можна вважати цивільною відповідальність у вигляді вилучення прибутку чи сплати штрафу в доход бюджету. А взагалі цивільні зобов’язання і положення цивільного законодавства, що поширюються на такі зобов’язання, є явищами, що пов’язані як наступне (зобов’язання) і попереднє (положення законодавства). Тому порушення зобов’язання є порушенням законодавства і навпаки.

Цьому інструменту тлумачення нормативно-правових актів не навчають на юридичних факультетах і в академіях. Лише в окремих підручниках з теорії права цей висновок згадується, але описується у повному відриві від законодавства і практики його застосування. За таких умов фахівці не володіють цим інструментом роботи з нормативним текстом. Суддя Конституційного Суду України В. М. Шаповал — юрист найвищої кваліфікації у теоретичному і практичному відношеннях, який має величезний досвід роботи з нормативними текстами, в окремій думці щодо одного із рішень цього Суду зауважив, що Кабінет Міністрів не приймає постанови, як на це зазначається в рішенні Конституційного Суду, а видає їх[250]. При жорстко буквальному формальному підході, подібного до того, що здійснювався у Стародавньому Римі в період видання Законів XII таблиць (середина V століття до н. е.), таке твердження є бездоганним, бо відповідно до частини першої ст. 117 Конституції «Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання». Але ж уже в часи Ціцерона (середина І століття до н. е.) ведеться боротьба між жорстко буквальним, формальним підходом до тлумачення правочинів і гнучким підходом, в якому С. А. Муромцев вбачав прагнення виявити дійсну волю його учасників[251]. І формалізм у цій боротьбі програв. Схоже, однак, нате, що ця боротьба в Україні не закінчилась до цього часу. Тому сьогодні повинно бути зрозуміло, що, якщо Кабінет Міністрів постанови «приймає» (попереднє правове явище), то потім він їх «видає». Якщо ж він «видає» постанови, то до цього він їх «приймає». А від використання у відповідному конституційному положенні того чи іншого терміну в юридичному змісті цього положення не зміниться абсолютно нічого.