Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Виокремивши цивільні відносини як такі, що регулюються цивільним законодавством, у правовій нормі, що текстуально закріплена в ч. 1 ст. 1 ЦК, законодавець цією нормою не обмежив увесь юридичний зміст цього законодавчого положення. У цьому положенні він логічно закріпив ще одну норму, що виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного: раз законодавець назвав певну групу суспільних відносин предметом цивільного законодавства, він встановив також, що будь-які інші суспільні відносини цивільним законодавством не регулюються. Ця друга норма, закріплена в ч. 1 ст. 1 ЦК логічно, тією ж мірою точно виражає волю законодавця, як і перша норма, що закріплена в цьому законодавчому положенні текстуально. Отже, уже в ч. 1 ст. 1 ЦК законодавець поділив усі суспільні відносини на два види: ті, що є предметом цивільного законодавства, і ті, що не є таким.

Оскільки зазначений поділ здійснено, описувати суспільні відносини, що не є предметом цивільного законодавства, не було ніякої необхідності. Існувала небезпека і того, що визначенням у ч. 2 ст.1 ЦК («до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом») суспільних відносин, які не регулюються цивільним законодавством, узагалі буде порушена логіка нормативного тексту. Так воно і сталось. Суспільні відносини, що не регулюються цивільним законодавством, визначені правовою нормою, що логічно закріплена у ч. 1 ст. 1 ЦК, вкрай широко і вичерпно. Дати перелік усіх цих відносин у ч. 2 ст. 1 ЦК було нереальним, принаймні за існуючого рівня науки. Тож, якщо законодавець вирішив, що все-таки законодавчому акту треба надати ознаки професорської лекції, він повинен був до тексту ч. 2 ст. 1 ЦК включити слово «зокрема». Це перешкоджало б висновку від протилежного із ч. 2 ст. 1 ЦК та виявлення у такий спосіб судження, відповідно до якого решта суспільних відносин цивільним законодавством регулюється. Але ж це слово до тексту ч. 2 ст. 1 ЦК не включили, бо досвід «старшого брата» (мається на увазі досвід, відображений у ч. 3 ст. 2 ЦК РФ, що має зміст, аналогічний змісту ч. 2 ст. 1 ЦК України) виявився сильнішим власного розуму. Та ще і радянський досвід був аналогічним і також тяжів над розумом законодавця. У такий спосіб юридичний зміст ч. 2 ст. 1 ЦК України був спотворений, викладена у цьому законодавчому положенні думка стала хибною, а із хибної посилки істинне судження не отримаєш.