Вибрані твори

Мусимо також пам'ятати, що ці майбутні роки зведуть нас лицем до лиця з закордоном: із Заходом і Сходом. Доба замкнутости в своїх територіяльних межах проходить. На черзі порядку денного стоїть, так мовити, культурний експорт і імпорт, обмін культурними цінностями. І в цій крамоміні, як і в усій нашій торгівлі з закордоном, ми повинні мати «сальдо» на свою користь. Українська жовтнева література в новому п'ятиріччі мусить вийти за кордон, мусить здобути належне місце на світовому ринку. Але для цього годі мати одного гарячого бажання — треба мати добре «кондиційне зерно»... Та не Захід і Схід повинні бути в центрі наших змагань здобути собі читача, опанувати його. Не в Захода і Схода нам учитися: насамперед учитися треба в свого широкого радянського читача тут, на своєму терені, в країні, де будується соціялізм. Цей читач є воднораз і героєм наших творів, і їх замовником, цінувачем, найпершим і найголовнішим критиком. Зв'язок із цим читачем — теж проблема життя і смерти всього письменства й кожного письменника зокрема. Письменник без читача — не письменник.

Серед різних форм організованого зв'язку з читачем, термометром, що показує теплоту цього зв'язку — є часопис. Ми, плужани, повинні в новій п'ятирічці так постачити свій журнал, щоб він дійсно став чинником масового впливу на сільське читачівство, на сільський актив. Період самоорганізації й літдискусійної боротьби не сприяв можливостям такої реорганізації. Тепер у новій ситуації на літературному фронті ці можливості появились, і мусимо їх якнайскорше використати.

Те ж саме можна сказати про видавництво «Плужанин», організоване рік тому заходами плужан з участю деяких неплужан, що співчували цій меті. Розпочавши свою видавничу працю буквально з копійками, воно вже за цей перший 1926/27 рік свого існування спромоглося видати 30 назв різних книжок і здобути собі певну популярність у книготорговця й читача. Але це були одно-двохаркушеві метелики. На щось більше матеріяльної спроможности ще не було. Та вона мусить бути. Кооперативне видавництво письменників повинне притягти досить коштів, щоб розвинути свою працю й дати сільському читачеві гарну книжку, а водночас допомогти молодому радянському письменникові виявитися. Ті окремі громадяни і цілі радянські організації й установи, що співчувають такій меті, безперечно допоможуть це здійснити в новому п'ятиріччі.

Лишається сказати ще кілька слів про міжорганізаційні літературні справи. Вони для «Плуга» нескладні і ясні. «Плуг», як організація революційно-селянських письменників, має своє цілком визначене й певне місце на літературному фронті. Він у складі організацій, що керуються пролетарською ідеологією і борються за пролетарську культуру, являється чимось подібним до відділів для роботи на селі, селянським сектором єдиного цілого. Революційно-селянське письменство не творить собі якоїсь особливої ідеології, але творить специфічні методи роботи, орудує специфічним матеріялом у специфічному оформленні. Отже, «Плуг» має посісти своє особливе місце в федерації радянських письменників, що раніше чи пізніше стане у нас фактом. «Плуг» не монополізує роботу на селі, роботу з сільськими темами, як і не обмежує творчі устремління і художню фантазію своїх членів тільки сільськими темами. Але вже сам склад «Плугу», походження і зв'язок його членів, загальний напрям його роботи обумовлюють значну перевагу сільської тематики й сільського оформлення художнього матеріялу.