Вибрані твори
- Автор: Пилипенко Сергей Владимирович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-8499-67-8
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Вибрані твори». Краткое содержание книги:
Починаємо з першого, найголовнішого, що торкається загальної політичної концепції всіх опублікованих досі «Листів». Будемо уживати й надалі цієї назви, хоч сама авторка, як побачить читач далі, каже, що вважає свій твір не за простий допис від власної персони, а за художній нарис від вигаданої особи, настроєної по-обивательському, до також вигаданої подруги — «Василини», і що займенник «я» в «Листах» є художній прийом, перевтілення авторки в певний художній персонаж.
Від себе одразу скажемо, що це виправдання не досить справедливе, бо читачеві ясно, що саме з авторкою все це було, саме вона все це робила, казала й чула, і якщо «Василина» — вигадана (листи до якоїсь Василини не друкуються в літературних журналах), то нема достатніх підстав «я» уважати за щось інше, ніж за саму Д. Гуменну. Інша річ, що вона спиняється тільки на окремих своїх думках і вчинках, вилучаючи з них тільки те, що потрібно для її даної письменницької мети. В цьому ТІЛЬКИ й є певний художній прийом.
Отже, якщо в нашій критиці подибуємо інколи чи то навмисну підтасовку, коли слова й думки дієвих осіб приписуються авторові твору, чи ненавмисне, помилкове нав'язування цього, коли автор не вжив відповідних заходів, щоб розмежуватися — де він, а де його герої — або не виявив певним способом, як він ставиться до них, чи як хоче, щоб ставилися до них читачі,— цього про твір Гуменної сказати не можна. Що говорить і думає «я» — те говорить і думає Д. Гуменна, інакше читач сприйняти не може. Д. Гуменна має право переконувати тільки в тім, що «я» — це лише частина її, Д. Гуменної, що вся вона, може, й не така. Та й по тому...
Мають, отже, рацію критики, говорячи саме про авторку «Листів», судячи Д. Гуменну і обвинувачуючи її в прикрій помилці, хоч і занадто, на нашу думку, суворо, де в чому й зовсім несправедливо.
Що ж саме Д. Гуменній інкримінується?
З гострим осудом Гуменної виступив насамперед тов. А. Хвиля на сторінках журналу «Критика»[547] (№ 11 за грудень 1928 року) у статті «Нотатки про літературу». Закликаючи до організації ґрунтовного марксистського літературознавства, він пише:
Ми повинні також грунтовно взятися за зміцнення своїх кадрів, за те, щоб усі ворожі нам впливи в літературі перемогти.
А що такі впливи єсть і ідуть в нашу літературу не тільки через Єфремових[548], можна побачити хоч би й з літературно-художнього місячника «Плуг» № 10, за жовтень місяць. В «Листах з Степової України», уміщених в цій книзі «Плугу», між іншим, читаємо:
«Тут, на камені, якось не віриться, чи була революція, чи ні. І невже вона відбилася на селі тільки тими облігаціями, викачкою хліба, самообкладанням, прокльонами...
Я признаюся тобі, Василино, нічогісінько не розумію тепер... Не розбираю... Селянське господарство занепадає, руйнується... Яка кому користь від цього?.. А тут ще й привид голоду...»
В дописах Гуменної є чимало й цікавого, але хіба не відчувається в цих «безпорадних» рядках куркульського «одчаю» щодо перспектив нашого села. Це ж ніби оголена єфремівська концепція. Село, мовляв, живе не тільки по-старому, а навіть гірше. Словом, революція поставила село в безвихідне становище. Висновки з цього відомі...
Правда, крім письменника чи журналіста, є ще й редакція того журналу, де міститься такий матеріал. Вона й повинна в таких випадках допомогати письменнику. Та тут цього, мабуть, не сталося. І це видається не то що як випадок або недогляд. Тут і результат певного тиснення буржуазних впливів на окремих письменників.
Обвинувачення більш ніж суворе... І то не тільки Д. Гуменної, але й редакції, хоч у даному разі редакція «Плугу» поставлена т. Хвилею в виняткове становище: гудячи деякі твори окремих письменників, що містяться в інших журналах, приміром у «Молодняку», т. Хвиля такого зауваження чомусь не робив... Наперед забігаючи, скажемо, що певну провину редакція «Плугу» за собою визнає, але аж ніяк не в тій формі, що їй тут приписується — в «єфремовщині», в «куркулізмі», в загубленні перспектив щодо нашого села. Доказом того може бути хоч резолюція плужанської наради, де плужани щиросердо визнають можливість ухилів зі свого боку, але самі ж указують шлях для забезпечення себе від цих ухилів і цей шлях убачають, як єдино можливий — шлях, що вказує ленінська комуністична партія. А найбільший доказ — багаторічна літературна й громадська праця плужанська. Куркулячих творів там ніхто не бачив і не побачить.
547
«Критика» — критично-бібліографічний журнал. Виходив у Харкові у 1928-1930 рр. З 1932 р. виходив під назвою «За марксо-ленінську критику».
548
Єфремов Сергій (1876-1939) — історик літератури, літературний критик, публіцист, громадський діяч, дійсний член НТШ і ВУАН, голова Управи Академії та секретар історико-філологічного відділу. Репресований у 1929 р., помер в ув'язненні.