Вибрані твори

Починаємо з першого, найголовнішого, що торкається загальної політичної концепції всіх опублікованих досі «Листів». Будемо уживати й надалі цієї назви, хоч сама авторка, як побачить читач далі, каже, що вважає свій твір не за простий допис від власної персони, а за художній нарис від вигаданої особи, настроєної по-обивательському, до також вигаданої подруги — «Василини», і що займенник «я» в «Листах» є художній прийом, перевтілення авторки в певний художній персонаж.

Від себе одразу скажемо, що це виправдання не досить справедливе, бо читачеві ясно, що саме з авторкою все це було, саме вона все це робила, казала й чула, і якщо «Василина» — вигадана (листи до якоїсь Василини не друкуються в літературних журналах), то нема достатніх підстав «я» уважати за щось інше, ніж за саму Д. Гуменну. Інша річ, що вона спиняється тільки на окремих своїх думках і вчинках, вилучаючи з них тільки те, що потрібно для її даної письменницької мети. В цьому ТІЛЬКИ й є певний художній прийом.

Отже, якщо в нашій критиці подибуємо інколи чи то навмисну підтасовку, коли слова й думки дієвих осіб приписуються авторові твору, чи ненавмисне, помилкове нав'язування цього, коли автор не вжив відповідних заходів, щоб розмежуватися — де він, а де його герої — або не виявив певним способом, як він ставиться до них, чи як хоче, щоб ставилися до них читачі,— цього про твір Гуменної сказати не можна. Що говорить і думає «я» — те говорить і думає Д. Гуменна, інакше читач сприйняти не може. Д. Гуменна має право переконувати тільки в тім, що «я» — це лише частина її, Д. Гуменної, що вся вона, може, й не така. Та й по тому...