Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
— Та, маса Річард, либонь, кроків вісімдесят було, — відповів негр, схиляючись ніби для того, щоб закріпити збрую, а насправді ховаючи широку посмішку.
— Ха, вісімдесят! А от олень, якого я вбив торік, — пам'ятаєш, Аггі? — був за сто шістдесят кроків! Так-так, Аггі, коли не всі двісті. Я б не став стріляти в оленя за вісімдесят кроків. До того ж, пам'ятаєш, Аггі, я вистрелив лише один раз…
— Так, маса Річард, так, я пам'ятаю! Другий-бо постріл зробив Натті Бампо… Люди подейкують, буцімто він і вбив того оленя.
— Брешуть люди, чорний чортяко! — розпалившись, вигукнув Річард. — За оці чотири роки, коли тільки, було, підстрелю бодай звичайнісіньку білку, як відразу отой поганець або хтось від його імені вже обстоює, ніби то він стріляв! До чого ж цей світ заздрісний, Аггі, — люди тільки й роблять, що зазіхають на чужі заслуги! От узяти хоча б це: люди по всьому патентові[15] брешуть, ніби Гайрам Дулітл допомагав мені з проектом дзвіниці для церкви Святого Павла, хоча Гайраму достеменно відомо, що то моя робота. Не заперечую, — деякі деталі я позичив із гравюри собора з тією ж назвою в Лондоні, але все, що є геніального в цій дзвіниці, належить тільки мені!
— Не знаю, хто її придумав, — відповів негр, цього разу без посмішки і з виразом щирого захоплення, — але всі водно кажуть, що гарнішої не знайти!
— І правильно кажуть, Аггі! — із запалом вигукнув Річард і, забувши про оленя, підступив до негра. — Скажу тобі прямо, без хвастощів, що другої такої гарної церкви немає в усій Америці; до того ж побудовано її за всіма правилами науки. Я знаю, що коннектікутці носяться із своїм молитовним домом в Уезерфілді, та не вірю й половині їхніх вигадок. — вони ж такі безсовісні брехуни! Варто зробити щось путнє, як вони вже й тут, і будьте певні, що добру половину заслуг, якщо не всі, вони припишуть собі. Пам'ятаєш, Аггі, коли я малював вивіску для «Хороброго драгуна» на замовлення капітана Голлістера, з'явився той хлопець-мазій, що розмальовує будинки під цеглу, і зголосився допомогти мені розтерти фарбу, яку я називаю «чорносмугаста» для гриви й хвоста; а тепер, коли кінське волосся так добре вийшло, він розводить теревені, нібито вивіску намалювали він і Річард Джонс! Якщо Мармедюк не прожене цього пройдисвіта з наших країв, то хай сам і прикрашає селище, а я пальцем не поворухну!
Річард урвав на якусь хвилю свою мову, щоб відкашлятися, а негр працював далі в поштивому мовчанні. Релігійні переконання судді не дозволяли йому мати невільників, тому Аггі був «тимчасовим»[16] слугою Річарда і мусив, ясна річ, поважати його. Але негр поважав обох своїх хазяїв — і законного, й фактичного — і, коли між тими виникала суперечка, вважав за краще тримати язик на припоні. Річард кілька секунд мовчки споглядав, як негр закріплює пряжки, тоді мовив:
— Ось побачиш, якщо той молодик у ваших санях — із коннектікутських поселенців, то він неодмінно розповідатиме геть усім, що врятував моїх коней, хоч, якби він почекав з півхвилини, я б упорався з ними з допомогою батога й віжок, і сани б не перекинулися. А коли коня хапати за вудила, то неважко й зіпсувати його. Не здивуюсь, коли мені доведеться продати весь запряг через один той його ривок. — Тут Річард, кахикнувши, знову змовк, відчувши, мабуть, докори сумління, бо гудив людину, яка щойно врятувала йому життя. — А що це за один, Аггі? Ніби не зустрічав його раніше…
Негр пригадав натяк судді про Санта Клауса і стисло розповів, що вони зустріли незнайомця на вершині гори, але й словечком не прохопився про невдалий постріл судді, додавши тільки, що юнак, очевидно, не тутешній. У ті часи навіть впливові особи брали в свої сани людей, що брели пішки через сніги, отже пояснення те цілком задовольнило Річарда. Він уважно вислухав негра, а тоді сказав:
15
Права на землі, даровані короною чи державою, підтверджувались патентом з печаткою; тому цим терміном звичайно називали й ті землі. В Англії вживався термін «маєток», бо часто-густо там надавалися короною феодальні права разом із землею. В штаті Нью-Йорк є чимало маєтків, хоч вони втратили і політичні, і юридичні права.
16
Рабство у штаті Нью-Йорк скасовано не відразу. Коли громадська думка почала різко виступати проти невільництва, з'явився звичай купувати послуги невільника на шість чи вісім років і звільняти його по закінченні цього терміну. Пізніше був ухвалений закон, за яким звільняли тих, хто народився після певного дня: чоловіків, коли їм виповниться двадцять вісім років, жінок — по двадцяти п'ятьох роках. Ще пізніше рабовласників зобов'язали вчити своїх невільників письма до досягнення ними вісімнадцяти років, і, нарешті ту незначну кількість невільників, що ще лишалася, відпустили на волю 1826 року, тобто вже після того, як була написана ця книжка. Серед людей, більш чи менш зв'язаних з квакерами, які ніколи не мали невільників, був розповсюджений перший спосіб.