Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Розпад СРСР не приніс особливих змін у взаємини церкви і держави. Формально вже не було заборони на відновлення старих і будівництво нових церков, мечетей, синагог та дацанів. Але при владі були ті самі люди, виховані за комунізму, а священиками залишалися ті самі інформатори КДБ. У російських керівників з’явився новий обов’язок — приходити на Різдво або Великдень у храми, невміло хреститися, вдавати із себе ревних вірян, але контроль вони не послаблювали. Навпаки, вони загравали з конфесіями, використовуючи шантаж і заохочення. Тепер, як і раніше, на партійних з’їздах сиділа трійця — патріарх, верховний муфтій та головний рабин. Інколи — глава традиційної буддистської сангхи.
На відміну від Єльцина, який до пуття не розумів потреби дружити з церквою і так і не навчився тримати свічку в лівій руці, Владімір Путін активно використовує її у своїх політичних цілях. Він ревно вдає із себе вірного, у нього є духівник, але скорботність на обличчі під час служіння свідчить радше про задану необхідність, ніж про служіння церкві. Він розмірковує про моральність і, дослухаючись до Патріарха Кірілла, який проповідує сімейні цінності, все ж розлучається. Путін дозволяє відродити службу капеланів усіх конфесій, але поблажливий до того, що священики освячують зброю і самі стріляють. Путін перетворив церкву на придаток своєї влади, не забуваючи ласкаво поводитися і з іншими релігійними громадами.
Церква для Путіна — головний союзник, так само як для РПЦ важливо мати тісний зв’язок із Кремлем, хоча б для використання тих самих владних благ. У Патріарха величезна державна охорона, його обслуговує урядовий літак, влада крізь пальці дивиться і неначе забула про його не богоугодні справи в 1990-х — продаж безакцизних алкоголю й тютюну. У відповідь РПЦ підтримує всі почини Путіна, включаючи благословення воєн, як це було шість років тому в Грузії, як зараз в Україні, щодо якої у Патріарха свої корисливі плани.
У РПЦ є два суперники — Грузинська православна церква й Українська православна церква Київського патріархату. З Грузинською церквою особливих проблем нема, за винятком церковних бунтів, що періодично виникають в Абхазії, а з УПЦ Київського патріархату — проблема серйозна, не лише на рівні парафіян, а й моральному. Філія РПЦ в Україні — УПЦ Московського патріархату — і УПЦ Київського патріархату мають приблизно однакову кількість послідовників. Але з початку Майдану кількість парафіян Київського патріархату почала збільшуватися. Причиною стала політика, точніше, розуміння парафіянами, якій із церков ближчі свобода і незалежність країни.
Як мусульманське духівництво в Ічкерії в 1990-х роках, як ГПЦ у Грузії, УПЦ Київського патріархату стала на бік народу і брала участь у подіях на Майдані, захищаючи, наставляючи та буквально зігріваючи мітингувальників. Київські церкви — православні й греко-католицькі, їхні священики не приховували своєї підтримки, брали участь у перемовинах, умовляючи Януковича не бити і не вбивати протестувальників. Українські церкви повторили подвиг Польської римо-католицької церкви 1970–1980-х років, переховуючи і рятуючи від комуністичної влади членів руху «Солідарність». Так само як у Польщі, в Україні відродили екуменічні меси, коли на Майдані збиралися священики всіх українських конфесій і молилися про мир.
В Україні зараз зіткнулися два розуміння церкви — служіння народові й служіння політиці Путіна. В окупованому Криму відбуваються події, схожі на ті, що відбувалися в перші роки радянської влади. З Криму вже виїхав головний рабин, переслідують священиків УПЦ Київського патріархату, яким почали погрожувати відразу ж, як тільки півострів був анексований Кремлем. Згідно з російськими законами, в Криму під заборону потрапила мусульманська організація «Хізб ут-Тахрір». В Україні, як і в більшості країн світу, вона діє легально.