Vivat Academia!
- Автор: Базь Любов
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Vivat Academia!». Краткое содержание книги:
Єдині, хто може протистояти істотам після світової катастрофи, — це спудеї Академії у дивом вцілілому Місті.
Зіткнувшись з істотами під час навчальної практики, спудейка Ляна Біврьост робить перший крок до розгадки таємниці світу, в якому живе.
Звідки з’явилися істоти і як їх перемогти? Що ж насправді сталося у дві тисячі дванадцятому році? І яке дочинення до цього має сама Ляна?
З’ясувати це і залишитись живою — ще те завдання. Проте Ляна не має вибору…
— Ага, і ми порушили їх всі, — пробурмотіла Ела, далі шепочучи свої молитви.
— Так от, — не давала збити себе Воля, — кожна із цих заборон має логічне пояснення. І всі вони зводяться до одного: у Чорному Секторі легко заблукати. А заблукавши, — лишитися тут назавжди. Перетворитися на істоту. Істоти стають сильнішими вночі, тож на ніч тут краще не лишатися. Істоти рідко виходять на шлях і на шляху не можуть збити з пантелику — тож слід триматися шляху. А тепер уявіть, що з нами станеться, якщо ми лишимося у цьому районі, замкнені на ніч, відділені від шляху брамою, невідомо для чого побудованою.
Дівчата замислилися.
— Думаю, після того, як північ вдарить, тут щось зміниться. Або істоти лихішими стануть, або ми почнемо перетворюватися. Як лишимося тут, за брамою, на ніч — ранку не побачимо, — популярно пояснила Воля.
— Але ти не можеш знайти браму. — Талія пронизливо подивилася на Волю. — Чи не хочеш?
— Тало, — Ела кинула на подругу здивований погляд, — ти про що?
— Вона збила Західа зі шляху, — сказала Талія. — І Ляну також. Скільки б ми не кликали на допомогу — ніхто не відгукнувся. Словесні коди не працюють, наче хтось блокує сигнал. А Воля нібито ні Ляну, ні браму знайти не може. Вам це не видається підозрілим?
— Нічого підозрілого не бачу, — відрізала Ляна. — Досить розводити пусті балачки, треба йти.
— Куди? — смикнула плечима Талія. — Нам слід налягти на цю зрадницю — хай покаже дорогу.
— Ти це… про Волю? — Очі Ели округлилися. — Тало, ти направду вважаєш, ніби Воля нас зрадила? Але вона не істота, я б відчула…
— Вона і не повинна бути істотою, — нахмурилась Талія. — Істоти дуже різні. З деякими можна домовитися.
Воля спостерігала суперечку дівчат із таким виглядом, наче її це все не стосувалося. Так воно, власне, і було. Тепер Воля турбувалася про себе набагато менше, ніж велів інстинкт самозбереження — все через Лянині візерунки.
— А то кому, як не тобі, про це знати, — сказала Ела. Враховуючи страхітливу бойову форму Талії, ця фраза прозвучала більш ніж переконливо. — Ти сама — як істота. Тобі з ними і говорити легше, мабуть. Може, це ти нас сюди і завела? До того ж, тобі браму знайти всяко легше, ніж Волі. У тебе є крила.
— Талія не може довго триматися у повітрі, — втрутилася Ляна. — Обладунок заважкий.
Власне, після дві тисячі дванадцятого ніщо у повітрі не трималося. Жителі Міста втратили здатність підійматися у небо і старовинні літальні пристрої могли спостерігати хіба що за допомогою мислестрічок та на малюнках.
І недивно — адже небо було джерелом потенційної небезпеки. Тепер не так, як раніше, коли підземні будинки взагалі не будували.
— А нам, — додала Ляна, — туди.
Простягла правицю вбік. Із подивом подивилася на власну руку.
— Часу обмаль, — сказала Ляна. — Поспішаймо, сваритися потім будемо.
Вона вже знала, що у Чорному Секторі сварки — ворог страшніший від істот. Пробудження найгірших почуттів все-таки.
— Якщо воно буде, те «потім», — песимістично сказала Талія, відступаючи від Ели. — Звідки ти знаєш, куди нам іти?
— Ляна теж не істота, якщо ти про це, — з неприязню озвалася Ела. — Я їй вірю. Про північ вона також звідкись знала… А звідки — це і пізніше можна довідатися.
Останню фразу вона сказала вже на бігу.
— Як твої ноги, Воле? — запитала Ляна за хвилину. Вона дивилася на босі ноги Волі.
Талія, як найшвидша з дівчат, вирвалася вперед. Час від часу звідти, тобто спереду, лунали страхітливі зойки — у своїй нічній формі Талія не мала до істот жодного співчуття. Можливо, тому, що сама ставала подібною до них. А характер у Талії і так був — криця. Незламний.
Ела, навпаки, прикривала відхід. І як у неї губи не стомилися постійно шепотіти, подумала Ляна. Втім, вона чудово знала — Ела молиться кожного дня упродовж кількох годин, молиться і співає, і б’є поклони, і так легко не втомиться.
Воля і Ляна, як найслабші, бігли посередині.
— Вони наче горіли… до того, як Талія трансформувалася, — зізналася Воля. — А тепер не болять. І по асфальту не боляче босою бігати.
Ляна розуміла, що відчуває Воля. Незважаючи на те, що Лянина права рука була геть-чисто порізана склом, болю не відчувалося. Воля наклала пов’язку, анітрохи не здивувавшись тому, якими твердими, пошерхлими стали пальці і долоня Ляниної правиці. Крові майже не було, проте Ляна відчувала важку пульсацію, ніби її зап’ясток охоплювала міцна мотузка. Правиця здавалася дівчині чужою, і це не дивно — без кровопостачання будь-яка кінцівка з часом відімре. А до того не буде відчувати болю, нервові закінчення ж заблоковані, менш чутливі до подразнення.