Vivat Academia!
- Автор: Базь Любов
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Vivat Academia!». Краткое содержание книги:
Єдині, хто може протистояти істотам після світової катастрофи, — це спудеї Академії у дивом вцілілому Місті.
Зіткнувшись з істотами під час навчальної практики, спудейка Ляна Біврьост робить перший крок до розгадки таємниці світу, в якому живе.
Звідки з’явилися істоти і як їх перемогти? Що ж насправді сталося у дві тисячі дванадцятому році? І яке дочинення до цього має сама Ляна?
З’ясувати це і залишитись живою — ще те завдання. Проте Ляна не має вибору…
Біля дверей стояла маленька дівчинка. Так-так, саме дівчинка — сплутані довгі кучерики, сукенка з мереживом, лялька в опущеній руці. Лялька була дивним чином схожа на свою господарку, котра рюмсала найвідчайдушнішим чином.
На серці в Ляни потеплішало. Вона знати не знала, що то за дівчинка, звідки вона могла узятися, як вижила тут, в Чорному Секторі… але це була дівчинка. Людина, так само, як Ляна. І ця людина страждала. Ляна мала їй допомогти.
— Що трапилося, сонечко, — сховавши руку з ножем за спину, щоб не перелякати дівчинку, Ляна зробила крок до дитини. — Чого ти плачеш?… Тобі страшно?
Дівчинка повернула обличчя до Ляни, і та полегшено зітхнула.
Очі. У дитини були нормальні очі, не суцільна чорнота замість білків, райдужок і зіниць.
Не істота. Про інше можна і потім подумати.
Дівчинка відвернулася від Ляни. Схлипнула знову, зіщулилась, обіймаючи свою ляльку.
— Не бійся, — якомога лагідніше сказала Ляна. — Не треба боятися, серденько, я хочу тобі допомогти…
Вона підійшла до дівчинки. Та, схоже, направду боялася — тулилася до дверей, рюмсаючи дедалі частіше.
— Ну, що таке. — Ляна присіла навпочіпки, простягнула праву руку до дитини. — Все буде добре, моя хороша, ріднесенька моя… Я все для тебе зроблю.
Дівчинка завмерла, наче звірятко. Чомусь Ляна пригадала свою Пухнасту — та була такою само. Дикою. Ляна ніколи не думала, наче змогла її приручити. Подруг Ляни Пухнаста взагалі не визнавала, вважаючи себе єдиною господинею у кімнаті дівчини.
Рюмсання припинилося. Ляна несміливо торкнулася рукою підборіддя дитини. Дівчинка підвела голову. Якусь секунду Ляна розглядала її напрочуд гарне личко зі слідами сліз.
А потім дитина сказала:
— Тоді ся віддай мені, Озерна Діво.
Ляна нічого не встигла второпати. Личко дитини почало рости, збільшуватися, як мильна булька. Роздуваючись, наче повітряна куля, обличчя втрачало будь-які характерні, особистісні риси, спотворювалося. Рот розтягнувся підводною западиною, очі розрослися і втратили білки та зіниці, проте чорними не стали. Сині — ось якими вони були. Яскраво-сині, величезні, круглі, вибалушені, вони майже цілком знаходилися ззовні, як два м’ячики на мотузках.
Почуття огиди спалахнуло у Ляні і одразу перетворилося на жах, коли з-під сукенки дитини простягнулися довжелезні зморшкуваті кістляві руки з обламаними загнутими нігтями. На руках було видко виразки і струпи, і тягнулися ці руки — до Ляни, все тягнулися і тягнулися, і вона нічого не могла зробити, аж поки нігті синьоокої істоти не вп’ялися їй ув обличчя.
Ляна закричала. Не так від болю, як від жаху, що зараз нагадував прорваний гнійник.
— Озерна… Діво… — багатоголосо мовила гадана дитина. Нажаханий погляд Ляни впав на підлогу, на відкинуту ляльку.
У ляльки були кучерики і сукенка, і сині очі; пухкеньке личко спотворював вираз відчаю і болю, частини щоки бракувало, так, що білі зуби пробивалися з-під чогось червоного, ніби гриби. Ела б оцінила, подумала Ляна, відчуваючи, як нігті-кігті істоти занурюються глибше в її плоть. Скоро вони так само висмикнуть по шматку м’яса з її щік, і вона стане… буде… новою лялькою. Ще одною лялькою у руках квартирної істоти. Такою, якою, мабуть, була та дівчинка, чиє схлипування істота відтворювала.
Остання думка викликала гнів, і саме він спонукав Ляну із несподіваною силою відкинути від себе потвору. При порівняній нетренованості фізичні дані у Ляни були непогані, а стресова ситуація будь-яку людину закликає до несподіваних вчинків. Істота відлетіла від Ляни — безконтрольний удар випростаними руками виявився більш ніж дієвим. Особливо якщо враховувати те, що ніж Ляни встромився в око потвори і потім вийшов звідти з голосним хлюпанням, коли істоту відкинуло назад.
Дівчина кинулася до дверей, проте вони виявилися зачиненими. І замок, схоже, не автоматичний був. А креслити візерунки Ляна зараз була не в змозі. Вона і найпростіших Слів тепер не згадала б.
На зовсім невеликій відстані від Ляни відкинена потвора, щось крекочучи, почала підводитися. Замість ніг їй слугували лікті гігантських рук. Власне, крім рук і голови, в істоти не було нічого. Підлогу заплямовувала синя рідина, яка яскраво фосфоризувала — витекле око потвори. Тим же кольором світилося лезо ножа у руках Ляни. Із блакитного світло стало синім.
«Треба тікати».
Думка ця, власне, такою і не була. Не думка — намір. Замість марно смикати зачинені двері Ляна кинулася до вікна. Дошки, як вона і підозрювала, трималися на чесному слові. Кілька хороших ударів ногами у важких черевиках — і ось Ляна вже стоїть на підвіконні, спостерігаючи панораму Чорного Сектору вночі. Дуже схоже на Місто, так само багато електричного світла…