Vivat Academia!
- Автор: Базь Любов
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Vivat Academia!». Краткое содержание книги:
Єдині, хто може протистояти істотам після світової катастрофи, — це спудеї Академії у дивом вцілілому Місті.
Зіткнувшись з істотами під час навчальної практики, спудейка Ляна Біврьост робить перший крок до розгадки таємниці світу, в якому живе.
Звідки з’явилися істоти і як їх перемогти? Що ж насправді сталося у дві тисячі дванадцятому році? І яке дочинення до цього має сама Ляна?
З’ясувати це і залишитись живою — ще те завдання. Проте Ляна не має вибору…
За кілька секунд двері здригнулися. Істоти майже наздогнали дівчат…
— Чому ти нас не залишила? — запитала Ляна, підступаючи до захеканої Ели. Ляна і сама важко дихала, хоча їй нікого тягти на собі не довелося. — У тебе єдиної були шанси без проблем дістатися шляху.
— У мене? — Ела підвела брови.
— Ти у бігу краща за мене чи Волю, — про Талію Ляна згадувати не стала, і даремно — та одразу набурмосилася, — і маєш надійний захист від істот. Ти могла б знайти шлях і там до ранку досидіти.
— Захист, — Ела подивилася на книгу Вищого, яку не загубила попри всі пригоди, — розвіявся б, вчини я не так, як Вищий заповідав. Кидати друзів у халепі — цього Він стовідсотково робити не радив. А твоя Воля на чому спеціалізується?
— І чому вона стала така спокійна і слухняна? — Талія підозріло примружилася.
Талія досі знала про спеціалізацію Ляни менше, ніж Ела. Вони, зрештою, і спілкувалися не так давно, і між ними менше чого було. Якісної сварки так ніколи не траплялося, а це заважає дівчатам як слід розуміти одна одну.
— Тому що я спеціалізуюся на притяганні, відштовхуванні, омані і узагальненій структуризації, — завчено відповіла Ляна. — Я відштовхнула Волю від Західа і притягнула її до себе. Тепер вона трошки… Неадекватна.
Воля кивнула головою, ніби на підтвердження.
— То ти і з нами таке могла зробити? — вела далі Талія. — Зі мною, з Рисею? У будь-який момент?
— Не знаю, — чесно відповіла Ляна.
— І те, що з тобою бувало так… добре — це теж через твою спеціалізацію? — не вгавала Талія.
— Ні, — замість Ляни відповіла Ела. — До сьогодні я лише одного разу бачила, як Ляна вдається до практики. У нас же саму теорію викладають. Вона, мабуть, ще й не знала, чи вдасться їй Волю заспокоїти.
— Воле, на чому ти спеціалізуєшся? — тим часом запитала Ляна. До Талії звертатися їй не хотілось. Якийсь неприємний осад лишала уся та розмова. Хай Талія з Елою спілкується, з Елою будь-хто порозуміється, як вона того захоче. Адже має неабияке відчуття співрозмовника — з нею як на сповіді у Вищого, очищуєшся.
— Пошук захованого, — негайно озвалася Воля.
— Тому ви з Західом і зійшли зі шляху? — усвідомила Ляна. — Ти точно знала, що зможеш туди повернутися?
— Так, — погодилася Воля.
— Провести нас зможеш? — ще не вірячи в успіх, запитала Ляна. Права рука дівчини самовільно стиснулася у кулак, наче нагадуючи — проблеми ой як не позаду.
— Зможу, — сказала Воля.
— Тоді пошукай поки у цьому приміщенні щось корисне, — вирішила Ляна. — Тільки не їжу чи питво — ми їх вживати не можемо.
«Хоча ми, мабуть, таки можемо, — подумала. — Я і Воля».
— Ноги болять, — поскаржилася та, наче почувши Лянині думки.
— Терпи, — зітхнула Ляна. Її рука вже не боліла — просто їй не належала. Але шкоди поки робити не збиралася. Тож Ляна пошукала вимикач. Вона не думала, що світло у Чорному Секторі ввімкнеться. Тут техніка взагалі не працювала, що вже казати про електроенергію.
Ан ні — світло увімкнулося. Талія здригнулася, Ела підвела голову, роздивляючись квадрати старовинних ламп на стелі.
— Вікна, — ворухнулися губи Талії.
У приміщенні справді було два вікна. Істоти Чорного Сектору, наче приклеєні до них з того боку, зреагували на світло несхвально. Закричали, подаючись вперед, ламаючи скло. Ляна вилаялася собі під ніс. Мала б зрозуміти, що у таких старих будинках багато великих вікон!
— Там далі є приміщення без вікон, — спокійним голосом повідомила Воля. — І його також можна замкнути зсередини. Тільки замка я там не бачу…
— Ану, геть! — Ела прудко рвонула до найближчого вікна, виставляючи поперед себе книгу Вищого і не боячись уламків скла. Істоти відступили, сичачи щось очевидно несхвальне. Права рука Ляни без волі на те власниці зринула у повітря, націлюючись на друге вікно. Секунда — і істоти, що вже пролізали у нього, відпихаючи одне одного, вилетіли надвір разом із шибкою.
— Тало, замок! — гукнула Ела, але відповіді не отримала. Ляна почала креслити візерунок на стіні біля вікна.
Талія тим часом зігнулася, обпершись об стіл. Її обличчя було зовсім сірим.
— Воле, візьми замок. — Ляна намагалася говорити спокійно, але голос поволі починав дрижати.
Їй було страшно. І не чорнооких істот боялася Ляна, не їхніх смертельних обіймів, не того, що тепер — така, як вони: вона боялася не впоратися. Провалитися. Раптом нічого не вийде?
— Я не можу, — відповіла Воля.
— Чому?! — До Ляни підступала паніка, і зупинити ту паніку було нікому.