Vivat Academia!
- Автор: Базь Любов
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Vivat Academia!». Краткое содержание книги:
Єдині, хто може протистояти істотам після світової катастрофи, — це спудеї Академії у дивом вцілілому Місті.
Зіткнувшись з істотами під час навчальної практики, спудейка Ляна Біврьост робить перший крок до розгадки таємниці світу, в якому живе.
Звідки з’явилися істоти і як їх перемогти? Що ж насправді сталося у дві тисячі дванадцятому році? І яке дочинення до цього має сама Ляна?
З’ясувати це і залишитись живою — ще те завдання. Проте Ляна не має вибору…
Істоти з Чорного Сектору були такими ж анахронізмами. Відживши своє, вони, одначе, не бажали йти. Чіплялися за життя, і набагато якісніше, ніж мешканці Міста, треба сказати.
Ляні здалося, наче вона от-от щось зрозуміє, але тут візерунок у її свідомості нарешті було завершено. Ляна не знала, чи вийде застосувати його без ножа, без попереднього креслення Слів на будь-якій поверхні, хоча б і в повітрі, та лишатися осторонь не могла.
Вона знала, кому належить чорнометалеве пір’я.
Я відшукати банальність збираюсь, йду я кудись і усе вибачаюсь, йей, ви пробачте, я зовсім не звідси, Слово моє є аж тричі не криця, Слово моє є останнє зі Слів, наче задушений в зародку спів, Слово моє є суцільне мовчання, жити під вечір, жити до рання, Слово моє — програмовая фраза, ти не зумієш сховати образу, віриш бо: Слово — то правда святая, істину знов у Словах заховаю, геть лицемірство, я скажу колись, геть лицемірство, як втрачу я хист, геть лицемірство, не хочу брехати, знов перепрошувати і вибачати, геть лицемірство, шукати щось марно, краще піду я блукати до рання, ніч перебути є легше за день, ніч дасть надію позбутись брехень…
Істоти запалали. Зайнялись чорним вогнем і спопеліли вмить, як нічні кошмари.
Ляна дивилася перед собою, не розуміючи, що відбулося. Цей візерунок не мав спрацювати таким чином. До того ж, у правиці з’явилося нове почуття задоволеної важкості. Наче Ляна писала щось від руки, багато і упродовж тривалого часу.
Згори почулися важкі змахи велетенських крил, а з рота, біля правого кутика якого виднівся застарілий шрам, пролунало схвальне:
— Як ти їх, Ляно! Ти б і без нас впоралася…
— Без вас — ні за що, — відгукнулася Ляна, з полегкістю дивлячись на Елу і Волю. Втомлені, наче з лиця спалі, брудні не згірш од неї, але живі і здорові.
— От і ми так подумали. — Талія приземлилася за спинами Ели і Волі, з насолодою розправила широкі чорні крила. Світло ліхтаря кидало на ці крила і броню дівчини металевий полиск — спеціалізацією Талії була подвійна трансформація.
— Ви дурні. — Ляна не збиралася приховувати досаду. — Для кого сказано — у Чорному Секторі не можна озиратися?
— Ми тебе не розуміємо, — пхикнула Талія.
— Тобі потрібна медична допомога, — одночасно з нею казала на диво спокійна Воля. «Притягання» Ляни все ще діяло. — Я нарешті змогла тебе знайти.
— А це було складно, як Волі вірити, — поважно кивнула Ела. — Ти наче за бар’єром опинилася. Воля вже запідозрила найгірше, але ми не здавалися і таки тебе відшукали. Допомагати нам, схоже, ніхто не збирається, тож довелося взяти все у свої руки. І ми, коли тебе шукали, не оберталися!
— Ви й справді не розумієте, — похитала головою Ляна. — У Чорному Секторі не можна дивитися назад не так у прямому значенні, як у переносному. Ви не мусили затримуватися тут, аби знайти мене. Варто було б шукати шлях, а на мене не озиратися. Я лишилася позаду за власним вибором. Позаду, розумієте? А ви озирнулися. Пішли за мною. І наразилися на даремну небезпеку. Ви могли загинути!
— Але ми не збираємося гинути. — Ела примружила очі. — Ми вийдемо звідси всі разом або не вийдемо взагалі. Ми — група.
— На відміну від тебе, — з несподіваною злістю сказала Талія. Її очі були такими самими чорними, як у істот нижчого порядку — тепер Ляна на власному досвіді пересвідчилася, що зовсім не всі потвори чорноокі. — Чого ти стрибнула? Думала, ми без твоєї допомоги двері не зачинимо? Ми б впоралися і лишилися разом! Ні, тобі завжди треба виставитися, вилізти наперед, показати, яка ти крута і які ми бідні-нещасні, без тебе — як без провідної зірки. Ти, Ляно, тільки й робиш, що на рожен лізеш. І зараз ти на тонку пряла — якби ми не з’явилися, кісток твоїх було б не зібрати. Героїня… — З темних вуст Талії зірвався гіркий смішок. — На очі б тебе не бачити.