Vivat Academia!
- Автор: Базь Любов
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Vivat Academia!». Краткое содержание книги:
Єдині, хто може протистояти істотам після світової катастрофи, — це спудеї Академії у дивом вцілілому Місті.
Зіткнувшись з істотами під час навчальної практики, спудейка Ляна Біврьост робить перший крок до розгадки таємниці світу, в якому живе.
Звідки з’явилися істоти і як їх перемогти? Що ж насправді сталося у дві тисячі дванадцятому році? І яке дочинення до цього має сама Ляна?
З’ясувати це і залишитись живою — ще те завдання. Проте Ляна не має вибору…
Відкинені Ляною істоти підвелися на ноги і рушили до вікна. Біля сусіднього вікна стовбичило ще кілька гостів, які не могли зайти через книгу Ели і були цим вельми незадоволені. Спотворені злістю колись людські обличчя тепер нагадували погано загримованих і незадоволених Пацюківен. У кількості десь двадцяти… тридцяти… Гості все сходилися, і разом з ними збільшувалася Лянина тривога.
— Тут нема ключа, — відповіла Воля.
— Ключа… У мене в кишені, — зосередилася Ляна. — Вийми, — сама вона заходилася креслити візерунки.
— Ага. — Воля підступила до Ляни. Дуже спокійним голосом додала: — Як тільки ми відчинимо двері, істоти увірвуться сюди. Їх ззовні повно, роєм рояться.
— Не пролізуть. — Ела майже шкірилися. Їй би іншу спеціалізацію обрати, подумала Ляна далеко не вперше. З Ели відьма була б не гірше за… Тут якась істота вхопила Ляну за руку, і дівчина скрикнула — більше від несподіванки. — Багато огірків до банки одночасно не ввіпхнеш!
— Ляно. — Ляна радше вгадала голос Талії, аніж почула його, всоте подумала, що будь-які стосунки між людьми — то зло. Велике.
— Тримай. — У руку Волі перекочував ключ. — Замкніться зсередини. Коли Талія увійде в силу — будете прориватися. Про допомогу просити не забувайте, може, вас почують.
— А ти? — Воля дивилася в корінь. Руки Талії, що ними дівчина упиралася в стіл, дрібно дрижали. Талія спробувала щось сказати, але з її вуст зірвалося лише здавлене хрипіння. Перед часом повної сили вона завжди почувалася найгірше, не знала, на якому вона світі.
— Виведи їх, Воле, — сказала Ляна.
У наступну мить вона проштрикнула ритуальним ножем долоню істоти, що була схопила її. Істота тоненько завищала. Ляна провела останню лінію на стіні біля вікна, а потім відштовхнулася ногами від підлоги, підтягнулася на руках — і випхнула себе назовні.
— Ідіотко, Вищий тебе забери! — Ела вилаялася так голосно, що навіть істоти на мить відступили, шоковані.
У Ляни не було часу на шок чи страх. Краєм ока відмітивши, що візерунок вона зробила на совість — тепер одного вікна істоти взагалі не помічали, — і почувши, як Воля провертає ключ у замку, Ляна кинулася у протилежний бік. Руки істот простягалися до неї. Потвори наче просили — подай нам, мила, ми ж такі, долею ображені, а ти ще маєш сили кудись бігти, то не біжи! Зупинися, опусти руки — стань нами, ми будемо тобою, ти будеш з нами і більше ніколи не спізнаєш самотності.
— Грець вам, — пробурмотіла Ляна, біжучи куди ноги несуть і не озираючись. — А ну, спіймайте, як можете!
Довго Ляна бігти не змогла б. Вона сама це чудово розуміла, тому заборонила собі думати. Рука з ножем автоматично вимальовувала у повітрі найпростіші візерунки, які мали затримати істот, а Ляна бігла, намагаючись очистити свідомість від страху, тривоги, сумнівів.
Тут і зараз — вона була сама. Більше не мусила нікого захищати. Ніяких стосунків. Руки, одна з яких виє від тупого болю, а друга стискає ніж — ото і все.
І ще були відчинені двері попереду. Ляна кліпнула і ледве не зупинилася, побачивши їх. Проте швидко оговталася. На роздуми і тупцювання біля дверей не було часу.
Влетівши у приміщення, Ляна налягла на двері (ці відчинялися всередину) і почала шукати поглядом щось важке. Втім, двері зачинилися раніше, ніж вона це «щось» відшукала, з дивним металевим грюкотом. Одразу загорілася червоним кнопка збоку.
«Магнітні двері», — подумала Ляна недовірливо. Звідки? У Чорному Секторі не повинна працювати електроенергія.
Але ж вона працювала. Ще у тій одноповерховій будівлі. Чому б їй і тут не функціонувати?
Ляна похитала головою, оглядаючи приміщення, в якому опинилася. Ситуація здавалася їй підозрілою.
«Парадне», — зринула здогадка. Ляна дійсно стояла у парадному. Неподалік виднілася пуста будка консьєржки, ще далі починалися сходи. Високий, мабуть, будинок. До дві тисячі дванадцятого люди такі покручі споруджували… Тепер максимальна кількість поверхів — дванадцять, і то тільки в академічному гуртожитку.
Піднявшись сходами, Ляна невдовзі побачила вікно. Вузеньке, невелике і досить високо розташоване. Визирнувши з нього, можна було спостерегти чималенький натовп, який зібрався унизу на Лянину честь. Істоти навіть не думали нікуди йти. Втім, і ломитися до парадного вони не поспішали. Думка зайти до найближчої квартири і перебути там ніч Ляну не приваблювала, але це було краще, ніж нічого. З парадного дівчина не вийшла б ні за які блага. То щастя, що двері були відчинені і Ляна змогла замкнутися тут.