Vivat Academia!
- Автор: Базь Любов
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Vivat Academia!». Краткое содержание книги:
Єдині, хто може протистояти істотам після світової катастрофи, — це спудеї Академії у дивом вцілілому Місті.
Зіткнувшись з істотами під час навчальної практики, спудейка Ляна Біврьост робить перший крок до розгадки таємниці світу, в якому живе.
Звідки з’явилися істоти і як їх перемогти? Що ж насправді сталося у дві тисячі дванадцятому році? І яке дочинення до цього має сама Ляна?
З’ясувати це і залишитись живою — ще те завдання. Проте Ляна не має вибору…
Світла?!
«І якого дідька я залізла так збіса високо?»
А це вже була думка. Вірніше, риторичне запитання.
Якусь мить Ляна вагалася, стрибати чи ні, але тут одна з рук істоти дісталася до підвіконня і майже торкнулася ноги дівчини: більше думати не можна було.
— Щастить мені сьогодні на вікна, — уголос сказала Ляна і шубовстьнула вниз.
Політ виявився недовгим. Ляна не встигла не те що пригадати все своє життя — навіть злякатись як слід. Приземлення спіткало дівчину швидше, ніж хотілося, і значно приємніше, ніж гадалося. Чи неприємніше — це вже кому як.
Ляна впала на цілу купу мішків зі сміттям. Вони значно пом’якшили посадку. Синців дівчина набила пристойно, якась банка у момент падіння встромилася просто під Лянину ліву лопатку, так, що аж дух вибило. Проте Ляна нічого собі не зламала. І істот поблизу не було. Мабуть, вони все ще стовбичили біля парадного. А може, пішли собі геть. Урешті-решт, своє завдання вони виконали, здобич для істоти вищого ступеня загнали.
Оговтавшись, Ляна почала борсатися, намагаючись підвестися. Це дівчині вдалося далеко не зразу, вона тонула у мішках, ноги провалювалися. Небезпека зламати їх тут була зовсім не примарною, хоча купа сміття виявилася не такою вже й високою. Метри півтори, не більше.
А ще Ляна знову випустила ніж. І що шукати його у такому безладі — марна справа, зрозуміла одразу. Слід було вибиратися, доки…
«Ну от, накликала», — подумала Ляна, а потім трапилося кілька подій одночасно.
Істота, яка стрибнула за свою здобиччю, гепнулася на купу сміття. Ляна нарешті знайшла більш-менш пристойну опору, але тут у дівчини під ногою щось скляно хруснуло — мабуть, та клята банка. Ляна похитнулась, істота, не витрачаючи часу, стрибнула вперед.
І тоді щось відбулося. Мить перетворилася для Ляни на хвилину, час уповільнився. Істота рухалася не швидше за равлика — долала опір повітря; у правиці Ляни спалахнув лютий біль, але свідомість дівчина не втратила. Не цього разу.
Ляна швидко нахилилася, прориваючи правицею пакет для сміття у себе під ногою. Гострі скалки скла встромилися їй у досі не ушкоджену руку. Відчуваючи, як спікається кров на обличчі, Ляна схопила досить великий уламок банки і викинула правицю з ним уперед.
Уламок розминувся з доки цілим оком істоти на якийсь міліметр, а потім час відновив свій звичний хід. Те, що Ляна нахилилась і ще не встигла випростатися, зіграло їй на руку в усіх сенсах цього вислову — потвора схибила так само, як і дівчина. На додачу Ляна ще й оступилася і впала долі, розтягнувшись на весь зріст.
Потвора опинилася зверху. Ляна була у невигідному становищі — вона впала на живіт і не мала жодного шансу випередити істоту.
Що ж, Ляні і так сьогодні надзвичайно щастило. Відчинені двері у парадне ще вписувалися у схему «загнати здобич», але ця купа сміття…
«Схоже на атракціон, — промайнула шалена здогадка. — Аякже, перед тим, як з’їсти непрошену гостю, слід її добряче поганяти, погратися, як кицька з мишею. А істоти нижчого порядку допоможуть на початку. Ця потвора сто разів могла проковтнути мене, доки я валялася на підлозі, ан ні — не стала. Хотіла пограти? Ех, хто б зі мною не грався, це погано кінчалося для обох. Переможеного — переможено, а переможець приречений… І неважливо, ким була я.
Але я ще жива. Я не можу здатися».
Ляна не встигала вдарити істоту уламком скла — надто незручно впала.
Зате дівчина могла підвестися, що, власне, і зробила, вже не думаючи про те, як би не зламати ногу. Істоту відкинуло вбік. У наступну секунду Ляна розвернулася, збираючись битися до останнього. Потвора звелася на руки, подивилася на дівчину оком, яке лишилося, але нападати не стала.
— За півгодини — північ, — сказала, кривлячи рот-западину. — Брама зачиниться. Ти приречена, Озерна Діво. І твої подруги — теж.
«Я схиблю», — зрозуміла Ляна, але втримати себе не встигла. Останні слова істоти зірвали невидимий запобіжник, і тепер Ляна летіла до потвори, у руці стискаючи гострий шматок скла. Що цікаво, порізана права долоня ще й досі не боліла, на відміну від ушкодженої раніше лівої.
«Я схиблю».
Час не уповільнився. Істота розчепірила руки Ляні назустріч. Кістляві, вкриті виразками, вони нагадували квіти на чудернацьких стеблах.
Мертві квіти.
«Я схиблю», — втретє подумала Ляна.
І влучила.
Уламок скла не просто встромився в око істоти — він увійшов набагато глибше, за ту судину-мотузку, на якій око трималося. Не усвідомивши, що сталося і чому її досі не з’їджено, не розірвано, не перетворено на ляльку-оболонку, Ляна сахнулася, оступилася вдруге, втратила рівновагу і покотилася вниз. От тепер їй точно пощастило — купа сміття була досить пологою, тож на Ляні тільки синців додалося.