Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
… Весна зробилася гарна, чи не замкнула би панна крамницю раніше, й так клієнтів катма, а тепер найкращий час для прогулянки містом. Але я не можу, пане Біттане, вуйко мені довіряє. Виймаю веселкову банкноту. Для вуйка найкращий інтерес, я заплачу, заплачу бодай навіть за п’ятнадцять хвилин. Ми обоє сміємося. А весняний Іркутськ достоту чарíвний.
… Відтоді я уже завжди плачу заздалегідь — випереджаючи розмову, випереджаючи прогулянку, випереджаючи час. Елементом гри є також розмір суми. Якщо я раптом вийму нижчий номінал, панна вдає велике розчарування і робить сумне личко: й чому б це така девальвація? Тож шлях один: угору, дедалі більше й більше. Довші розмови, довші прогулянки в дедалі вищі сфери, де я вже кланяюся і піднімаю капелюха, а панну, яку тримаю попід руку, також представляю. До театру, будь ласка, увечері ми всі йдемо до театру! На що вона відтягує мене поквапом убік і шепоче, що не може, — але чому? — бо не має у чому показатися у товаристві. Тож купую панні вечірню сукню. Вона ще питає про ціну й робить кислу міну; проте на п’ятий, сьомий, дванадцятий раз — взуття, біжутерія, вуалі, рукавички, всі чудові туалети, — вже тільки зважає на красу. А я винятково красиві речі купую, найкрасивіші!
… За прогулянку, за обід, за вечерю, за театр — коли мене панна цілує, я плачу їй і за поцілунок, — коли власним помислом дивує, плачу й за цю винахідливість. Плачу, а отже, купую, а отже вимагаю, вибираю, оцінюю; не тому, що сáме на цьому наполягаю, але ж немає покупки без цих умов, як немає світла без барви, звуку без тону. Куафюри, туалети м е н і мають подобатися; такий, а не інший крій спідниці; таке, а не інше декольте. Сама поведінка панни, — вона б капітулювала в цій грі, якби не подужала, — голова високо піднята, усміхайся, перед тим зроби кніксен, цього іґноруй, із тим поговори, із тим потанцюй. А потім: півсотні рублів, якщо пофліртуєш із паном прокурором; сто, якщо доведеш до лютих ревнощів жінку заступника директора; сто й більше, коли засушеному дідові блиснеш в очі коліном, щоб йому мову відняло. Двісті, якщо весь вечір будеш такою і такою жінкою. Красивою! Найкрасивішою! Чотириста, — якщо упродовж ночі.
… Бо в тому то й річ, monsieur Ґерославський, що якби я увійшов і сказав невинній девушке із крамнички зі стрічками: «Я заплачу тобі маєток, коли станеш для мене кокоткою на ніч», — то вона дала б мені по пиці й побігла в поліцію. А від цього й уся забава й задоволення, щоб купити річ, яку годі придбати.
— Ви її просто спокусили.
— Чи я тебе спокусив, Катю?
Катя подала йому на пальцях краплі араку.
— Ви мене купили, Herr Біттан.
Проковтнувши лихе слово, придивилося, утім, до Каті вже з новою увагою. Пудра й золотий maquillage приховували уже добрячі зморшки. Вона була зрілою жінкою, мала б мати дітей, сім’ю, тривале майбутнє у родині. Та печаль у її ясних очах — це не був швидкоплинний вираз; така правда про Катю, дівчинку зі стрічками.
— Коли це діялося? Навесні, кажете ви. До Зими Лютих, чи не так?
— За рік до того. — Він поцілував Катю у зап’ястя. — Я придбав її, і так замерзло.
Вони творили дійсно захопливу пару, — як захопливою буває людина зі смертельною раковою пухлиною, або дитина з двома головами.
Здригнулося.
— Забава! — зойкнулося хрипко, заслонюючи очі. — Ви далі хочете мною бавитися. Чому б вам не взяти в ліжко першу стрічну повію з-під ліхтаря, замість розбещувати безневинне дівча? Це вже не тваринна хіть, це примітивна підлість!
Фон Азенгоф розчаровано зацмокав. Видихнувши довгу змію диму, він ущипнув Катю у бліде м’ясо грудей; вона встромила йому ніготь у підборіддя. Пруссак посміхнувся під носом.
— Саме ті, хто не знають і не цінують задоволень плоті, власне з тіла чинять найбільший фетиш, — сказав він, кладучи люльку на столику поруч. — Але ж тіло, хоча й дає змогу відчути задоволення, саме задоволення не дає. Якби це були суто плотські гріхи, як ви це собі в юнацькому ідеалізмі уявляєте, гріхи, від яких гострий ніж і розпечене залізо порятують, — то далебі мали б слушність козограї і послідовники Онана, що вистачить певний нерв добряче подражнити, вот и всё. Але ж це не так! Що творить різницю: не тіло, а те, що ви усвідомлюєте, хто крізь очі цього тіла на вас дивиться. Звідси, отож, найбільше хвилювання й із цього la puissance d’Éros: із зустрічі з духом, який править тілом. Тому в мені не розпалить вогню навіть найкрасивіша, наймолодша, із округлостями, мов у скульптури, й медовими устами блядь, якщо за її очима я бачу тільки дурнувате дитя, відірване від корів, яке не усвідомлює власних вчинків, ані не може про них висловитися. Зате, коли я зустрічаю жінку сильного духу, із розбудженим інтелектом, у якому тисячі фантазій щосекунди спалахують, рівні моїй широті думки й бажань… Monsieur Ґерославський, іноді навіть не потрібно, щоб відбулося зближення тіл, вистачить, що я погляну їй у вічі. Що більше усвідомлення présence d’Éros у жіночих очах, то більше задоволення від її тіла.