Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
… Як бачите, — він засміявся, — я найбільший прихильник емансипації жінок!
Він пригорнув Катю і прошепотів їй щось на вушко. Катя відставила арак і зсунулася з оттоманки на килим, показуючи босі ноги з-під кармінової сукні. Вона не застебнула корсету, не підтягнула ремінців. Ставши на карачки, вона підняла золотий погляд, від її серйозних очей, які зовсім не кліпали, розплющених, немов при глибокому гіпнозі, — також і погляду, раз на неї кинутого, незмога було відірвати й відвести. Довга коса спала їй вздовж руки, тягнучись килимом, коли Катя повільним рухом леопарда сунула так навскоси через усю кімнату. Сукня шелестіла, кіт муркотів.
— Ви не знайдете в моєму Дворі дівчини, яка не вміла б читати й писати, й різними мовами бесідувати про мистецтво й політику, — казав Біттан фон Азенгоф. — Ви не знайдете дівчини, позбавленої власного непередбачуваного настрою, нездатної видряпати вам очі в хвилину гніву, а собі в розпачі жили перетнути. Якби не Катя, я б не впорався з цим домом гетер. Але за це…
Діставшись до крісла, вона сягнула вгору, потягла за полу кімоно, золоті губи волого зблиснули, Катя провела прохолодною рукою уздовж литки й стегна…
Підхопилося, вибіглося у коридор, у сіни й до дверей, біля яких дрімав музика в баранячому кожусі; перекинулося музиканта, вибіглося на ґанок, а з ґанку на сніг і мороз. Крижане повітря ударило в шкіру й влилося у легені, мов палюча рідина, роз’їдаючий квас. Закашлявшись, упалося на коліна.
Сніг, непорочний білий сніг, дзеркальна, іскриста гладь, — лід, найчистіший лід — зібралося жменями поверхню мерзлоти, втерлося у розпашіле обличчя, в груди. Вітер струшував лісом, оброслим бурульками, на горизонті Місяць виблискував на брилі лютого, тіні й світла із вікон верхнього поверху Двору мерехтіли на паморозі, там люди розважалися, пиячили, блудили, танцювали… Їлося сніг, пилося мороз. Істина чи омана? Істина чи омана? Минулого не існує, усі спогади… З четвертого боку: палець, палець пана Кожинського!
Відчулося хутро на плечах — фон Азенгоф загортав у шубу, тягнув назад до теплого приміщення. Здригнулося, вирвалося на мить, — але було не в змозі протистояти його сталевому стискові. Крига танула на устах.
— Візьміть собі найчистішу, найбілішу, найневиннішу, — шепотів пруссак, дихаючи тютюном і пахучим араком. — Я не маю для вас незайманої, я не маю янгола. Я маю красивих тварин, які прагнуть задоволення, — і те, що за їхніми очима.
Про Царство Пітьми
Гуркітлива крижлізна підойма їде в пекельну чорноту, що висить у небі над Іркутськом.
— Не дивіться на нього, — каже Янгол Побєдоносцева. — Ви нічого не побачите, але все одно не дивіться.
— То ось чому він живе в пітьмі.
— Ось тому й живе.
Вежа Сибирьхожетa зсередини здається значно меншою: не нижчою, а вужчою. Поверхи, які минається у хрусткому скреготі, — п’ятдесят третій, п’ятдесят четвертий, п’ятдесят п’ятий, де розташовано бюра Товарищества, — площею не перевищують і половини Лабораторії Круппа в Дзиґарній Вежі. Апартаменти Алєксандра Алєксандровіча Побєдоносцева — це шістдесят дев’ятий і сімдесятий поверхи, але над ними ще міститься ґратчаста надбудова крану із другим вінцем пітьмівкових рефлекторів і щоглами Магнетично-Метеорологічної Обсерваторії (Сибирьхожет фінансує дослідження Чорних Сяйв). До того ж зблизька вежа Сибирьхожетa справляє враження ще більш неоковирної, банально запроектованої, зліпленої з ковальською уявою: заклепки розміром з кінську голову, колосальні обрешітки, таврові балки й прути, й бляхи, крижлізо на крижлізі, — й на чверть немає тієї легкости й архітектурної витончености, що у вежах Зимного Ніколаєвська й новіших конструкціях технології Криги проекту пана Рубєцького.