Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
На висоті п’ятдесят першого поверху минулося телескопічні установки, телескопи на крижлізних консолях і плечі, які виступають із платформ назовні вежі. Звідси геологічна поліція стежить за наземними переміщеннями лютих, аби погоджувати з бурятськими шаманами офіційні ґляційні прогнози, які відтак оприлюднюють у бюлетенях, публікованих Сибирским Хладо-Железопромышленным Товариществом.
Вище п’ятдесят першого поверху сутінки наростають із кожним аршином у напрямку неба. Поринається у тінь, входиться у ніч. А тимчасом у Місті Криги унизу ранкове сонце виіскрює зі сніжної білости тисячі сонечок-мерехтінь, а імла, що плине вулицями, — вулицями, немов папілярними лініями на великому пальці, встромленому в Анґару, — соковито міниться веселками.
До шістдесят сьомого мовчиться. На шістдесят восьмому не витримується і нишком питається:
— Він також відтявся від тіла?
— Ні.
— Ага. Я думав, що це тому…
— Ні.
Тьмітло на зміну зі світінями заливає кабіну підойми, годі щось прочитати на гладенькому обличчі Янгола.
В’їжджається на шістдесятий дев’ятий. Підойм зупиняється, двері відчиняються, пан Зєль виходить першим.
Почекальні й увесь цей долішній поверх, будучи позбавленими вікон, потопають у порцеляновому блиску світіні від великого мороку за стінами. Проходиться крізь короткий дзеркальний коридор, де служник із монголоїдними рисами, вбраний у темну ліврею, приймає хутряні шуби й шапки, шарфи й рукавиці. (Персональна служба голови Сибирьхожетa складається із русифікованих бурятів). Зєль веде до сходів. Підлогу із крижлізних плит укривають шкури тварин, ступається нерішуче, провалюючись і спотикаючись на нерівностях.
У вузькому покої без меблів два кремезні буряти в гимнастерках із гербом Сибирьхожетa відсувають зі стіни оксамитову заслону. Та стіна — це насправді одне велике мороскляне вікно, подібне до панорамних вікон Дзиґарних Веж. Один із пітьмо-рефлекторів, мабуть, повернений усередину: приміщення затоплює чорна піна тьмітла.
— Ідіть.
— Куди?
— Ідіть, ідіть.
Це наступний їхній запобіжний захід. Коли проходиться крізь кімнату, на протилежній стіні витанцьовує світінь силуету того, хто йде: потворна мазня неґативу темряви, що переливається на краях туди й сюди. Буряти вдивляються у нього з великою увагою.
— Стій!
Один хапає за ліву, інший за праву руку, встромляють лапи до кишені, за комір, під піджак, під камізельку, виймають кутастий пакунок. Оголивши Ґросмайстера, відстрибують, засліплені. Янгол Побєдоносцева кричить, вогні мигтять на тлі вікна, світіні невиразно стрибають по стінах. Револьвер палає.
Закривається вікно завісою. Повертається монохромна ясність, Ґросмайстер гасне.
Зєль позирає з дуже похмурою міною.
— Оце ви нас обдурили.
— Я забув. Я завжди з ним ходжу. — Розводиться руки. — Я теж маю ворогів лише тому, що існую, адже ви про це добре знаєте.
Зєль відкопує Ґросмайстера під ноги насторожених бурятів.
— Він хоче поговорити з вами наодинці, але без зброї, ви ж є для нього такою самою загрозою.
— Я не становлю для Алєксандра Алєксандровіча жодної загрози!
Янгол стискає безкровні губи, сплітає довгі руки за спиною, схиляє чоло.
— Я знаю, кого побачив на балу в губернатора, й знаю, кого бачу тепер. Але цей револьвер…
— Я забув, Боже мій, я не думав, що ви взагалі будете мене обшукувати!
— Ну власне. А чому він зроблений із тунґетиту?
— Це не тунґетит. Це студінь нікелю високої контртеплоздатности, — щоби стрільця мороз не убив на місці. Бо кулі — кулі виготовлені з тунґетиту.
— Кулі, — Янгол озирається на бурята, котрий, узявши Ґросмайстера двома пальцями за ящурине дуло, підносить до очей. — Так, це зброя Сина Мороза. — Господин Зєль хворобливо випростовується (чи хребет, бува, у нього не зламається, так вигнувшись назад?), прочищає горло й заплющує на мить очі. — Прошу почекати, — кидає він і хутко піднімається у темряву сімдесятого поверху.