Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Формування Галицького князівства розпочалось у другій половині XI ст. Цей процес пов’язаний з діяльністю засновника Галицької династії князя Ростислава Володимировича, онука Ярослава Мудрого. Щоправда, спроби Ростислава провадити незалежну політику не увінчались успіхом (під тиском великого князя Ізяслава він змушений був залишити Галицьку землю), але справу батька продовжили три його сини — Рюрик, Василько і Володар. Посідаючи князівські столи, відповідно перемишльський, теребовльський і Звенигородський, брати спільно протистояли намірам великих київських князів перетворити Галичину на домен Києва. За тридцятиріччя свого князювання в Галичині Василько і Володар Ростиславичі заклали підвалини майбутньої могутності цієї окраїнної давньоруської землі. Близько 1124 р. галицькими князями стали сини Василька і Володаря: Юрій та Іван Васильковичі сіли відповідно в Галичі й Теребовлі; Ростислав і Володимирко Володаревичі зайняли Перемишль і Звенигород. Поділ Галицької землі на чотири частини загрожував їй князівською міжусобицею, яка й розпочалася невдовзі.
Ініціатором її став Володимирко. Головний удар він направив проти брата Ростислава, який вважався старшим князем землі. Обидва заручились підтримкою своїх союзників: перший — угорців, другий — Васильковичів і київського князя Мстислава. З’їзд у Щирці, де бояри обох князів намагалися досягти мирної угоди, не дав бажаних результатів, і Ростислав виступив на Звенигород. Оволодіти міцною фортецею йому не вдалося, і він змушений був зняти облогу. Раптова смерть Ростислава наступного року розв’язала конфлікт. Володимирко об’єднав Перемишльську і Звенигородську волості, а коли 1141 р. не стало й обох Васильковичів, переніс столицю князівства до Галича. Він фактично став єдиним правителем Галицького князівства. Щоправда, на шляху Володимирка до єдиновладдя несподівано став його племінник Іван Ростиславич, наділений від Галицького столу Берладським князівством. У 1144 р. він зажадав і отримав Звенигород. Близько 17 років Іван Ростиславич, названий у літописі Берладником, вів із Володимирком, а потім і його сином Ярославом марну боротьбу за галицький стіл.
У 1144 р. київський князь Всеволод Ольгович з численним військом, до якого ввійшли і полки польського князя Владислава, виступив у похід проти непокірного Володимирка. Не маючи можливостей оволодіти добре укріпленою Звенигородською фортецею, де перебував князь, Всеволод повернув війська на Галич і Перемишль, чим змусив Володимирка піти на примирення і заплатити велику контрибуцію. Володимирко докладав усіх зусиль, щоб відвернути загрозу від Галичини, а тим часом галицькі бояри, скориставшись його відсутністю, вели переговори про запрошення на князівський стіл Івана Ростиславича. Іван зайняв Галич, але протримався там лише три тижні. Здійснивши невдалу вилазку з обложеного Володимирком Галича, він утік на Дунай, а потім до центральних земель Русі. У Києві Іван здобув прихильність Всеволода й отримав від нього В’ятицьку землю. Рішення київського князя викликало незадоволення Володимирка, й між ними почалася нова війна.
Аналізуючи конфлікт Володимирка і великого князя Всеволода, неважко помітити, що, хоча безпосереднім приводом до нього став Іван Берладник, справжні причини його лежали значно глибше. Всеволод Ольгович, здійснюючи політику об’єднання давньоруських земель, прагнув прибрати до рук і Галицьку землю, проти чого рішуче виступав Володимирко. Київські князі й надалі використовували ізгойство Івана Ростиславича в боротьбі з сепаратизмом Галича, але без особливих успіхів.
У 1146 р. Іван Берладник отримав в’ятицький уділ і служив (за 12 гривень золота і 200 гривень срібла) Святославу Ольговичу. Потім він перейшов на службу до Ростислава Смоленського, очевидно, сподіваючись на допомогу його брата Ізяслава, тоді великого київського князя, у боротьбі за Галич. Однак сподівання його не здійснились, і Берладник 1149 р. перейшов на бік Юрія Довгорукого. На вимогу Володимирка, який одружив свого сина Ярослава на дочці Юрія, останній ув’язнив Івана і тримав його в суздальській в’язниці. Незабаром Берладника відбив Ізяслав Давидович, який намагався в боротьбі за великокнязівський стіл нейтралізувати Ярослава Осмомисла. У 1158 р. через Берладника виник майже всеєвропейський конфлікт; його видачі від Ізяслава Давидовича вимагали Ярослав Осмомисл, Ростислав Смоленський, Мстислав і Ярослав Ізяславичі, Святослав Всеволодович, угорський король і навіть польські князі. Іван Ростиславич залишив Київ і вирушив на Дунай, звідки на чолі шеститисячного війська виступив на Галич. Під Ушицею на його бік почали перебігати смерди і холопи, й лише зрада половців, яким Берладник заборонив грабувати і вбивати руських, не дала можливості оволодіти цією галицькою фортецею. Похід Ізяслава Давидовича на Галич завершився тим, що він втратив великий стіл і разом з Берладником утік до Вирі. У 1161 р. обидва ізгої — київський і галицький — зійшли з історичної арени. Ізяслав Давидович загинув у битві під Білгородом, а Іван Ростиславич помер від отрути в далекому візантійському місті Салоніки.