Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Основними центрами Галицької землі були Перемишль, Звенигород, Теребовль і Галич. У різні періоди історії Галичини значення їх було неоднаковим.
Перемишль — одне з найдавніших міст Галицької землі — виник на правому березі Сану при впадінні в нього Багри. Тут здавна пролягав торговельний шлях із Регенсбурга через Прагу і Краків на Русь, на якому і виросло це прикордонне місто. Маючи досить сильну фортецю, Перемишль слугував західним форпостом землі, на околицях якого неодноразово відбувались битви галичан з ворогами, зокрема з угорськими феодалами. Після смерті Ростислава Звенигородського Перемишль, в якому сидів молодший брат Ростислава Владимирко, фактично став столицею Галицької землі і лишався нею до 1141 р. У наступні роки місто було наділом молодших членів галицької князівської династії і значним церковним центром. Першу згадку про перемишльського єпископа знаходимо в літопису під 1220 р., хоча заснування єпископства відбулося, очевидно, у більш давні часи. 1240 р. перемишльський владика разом з воєводою Костянтином Рязанським брав участь у змові проти Данила Романовича, за що зазнав жорстокого покарання.
Літопис, розповідаючи про розгром і пограбування двору єпископа дворецьким Данила Андрієм, змальовує його як великого феодала: «Андрѣй же не удоси его, но удоси владыку и слуги era разѣграби гордые, и тулы ихъ бобровае радра и прилбицѣ ихъ волъчье и боръсуковые раздраны быша: словутьного пѣвца Митусу, древле за гордость не восхотѣвшу служити князю Данилу, раздраного акы связаного приведоша, сирѣчь, яко же рече Приточникъ».
Навколо Перемишля розміщувались міста-фортеці Любачев, Ярослав, Сан, які займали важливі стратегічні позиції на західних рубежах Галицької землі.
Звенигород стояв на тому ж торговельному шляху, що й Перемишль, і займав надзвичайно вигідну позицію на вододілі двох басейнів — Бузького й Дніпровського. На невисокому підвищенні, з усіх боків оточеному болотистою заплавою р. Білки, знаходився замок, якого жодного разу не захоплювали вороги. У 1144 р. від Звенигорода змушений був відступитись київський князь Всеволод Ольгович. Ще раніше в аналогічній ситуації виявився князь Ростислав Володаревич, який хотів позбавити Звенигородського столу брата Володимира. У XI—XII ст. Звенигород був значним торгово-ремісничим і культурним центром Галицької землі. В його околицях літопис називає Городок, який відігравав роль фортеці на шляху до Галича, а також Львів, швидке зростання якого незабаром позбавило Звенигород його значення.
Теребовль уперше згадується в літописі наприкінці XI ст., коли там сів молодший із Ростиславичів — Василько. Розміщений на притоці Дністра Сереті, Теребовль служив тим галицьким форпостом, звідки здійснювалась колонізація Дністро-Дунайського пониззя. У першій половині XII ст., коли піднісся Галич, Теребовль став уділом молодших галицьких князів. На початку XIII ст. у ньому сидів син Володимира Ігоровича Ізяслав.
Головним містом Галицької землі з 40-х років XII ст. став Галич. Його швидке зростання і розвиток зумовлювались вигідним географічним становищем. Ріка Дністер була важливим торговельним шляхом; крім того, в околицях Галича знаходились значні поклади солі. «Києво-Печерський патерик» розповідає, що під час війни київського князя Святополка Ізяславича з Володарем і Васильком у Київ припинився підвіз солі із Галича. «И не пустиша гостий из Галича, лодий с Перемышля, и соли не бысть во всей Руськой земли».
Галич мав могутню фортецю, розміщену на урвистому підвищенні між річками Луквою і Мозолевим Потоком. З півдня її оточували дві системи подвійних і потрійних земляних валів та ровів. Місто було також великим торгово-ремісничим і феодальним центром, монастирські і боярські садиби якого розташовувались уздовж лівого берега Лукви до самого Дністра. Тут, напевне, знаходилась і галицька пристань. На посаді й підгородді розміщувались ювелірні, гончарні, ковальські й склоробні майстерні, житла простих галичан, десятки храмів. Будучи великим єпископським центром, Галич швидко набув також значення культурного центру. В ньому написано відомий Галицько-Волинський літопис та інші писемні пам’ятки XII—XIII ст. За свідченням літопису, в Галичі мешкали і творили хитрий різьбяр по каменю Авдій, мудрий книжник Тимофій і гордий співець Мітуса.
Місто з білокам’яними храмами, оздобленими різьбленням і декоративною керамікою, з кам’яними й дерев’яними палацами, могутніми валами і дерев’яними стінами навколо центральної частини викликало захоплення сучасників.