Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Формування Галицького князівства відбувалося приблизно в тих же умовах, що і всієї Давньоруської держави. В його історії мали місце невпинне прагнення галицьких князів до зміцнення своєї влади і сепаратистські тенденції князів і боярства, нескінченна боротьба претендентів за Галич і народні рухи, злети і падіння могутності Галичини. Упродовж XII — першої половини XIII ст. на історичній арені виступали такі державні діячі Галицької землі, як Владимирко Володаревич і Ярослав Осмомисл, Роман Мстиславич і Данило Романович, які в складних умовах політичної роздробленості Давньої Русі високо тримали авторитет свого князівства.

На північному сході Галицьке князівство межувало з Волинню, на сході — з Київською землею. Рубіж між ними проходив верхів’ями Горині, Случі і Південного Бугу. Колонізація південних земель розпочалась ще наприкінці XI ст. Спочатку була освоєна територія по верхній і середній течії Дністра, де літопис називає такі пункти, як Галич, Тисмяниця, Онут, Кучельмин, Кобин, Бакота, Ушиця. Пізніше до Галицького князівства відійшли землі, розміщені у верхів’ях Пруту, а з другої чверті XII ст. у політичну й економічну залежність від Галича потрапили землі Дністро-Дунайського пониззя. Тут виникло оригінальне за своєю політичною структурою Берладське князівство з багатомовним торгово-промисловим населенням, зосередженим у містах Берладі, Білгороді, Черні, Яському торзі на Пруті, Романовому на Молдові, Сочаві, Сереті, Галаці, Бані та ін. Спочатку в них сиділи посадники Василька Ростиславича, а потім і Володимира Мономаха. Про це свідчить літопис: «В се же лѣто (1116. — П. Т.) князь великий Володимеръ посла Ивана Войтишича, и посажа посадники по Дунаю». У другій чверті XII ст. Берладь здобула статус князівського міста, і там час від часу сидів Іван Ростиславич. У боротьбі за Галицький стіл цей князь не раз користувався підтримкою берладської вольниці.

Сусідами Галицької землі (Червенщини) на заході були Польща й Угорщина. Кордон між ними проходив від гирла Сану по вододілу рік Вислока і Вислоки, далі — по Карпатському хребту до Семиграддя і по Серету до Пониззя. Карпатські гори були тим русько-угорським порубіжжям, яке періодично належало то одній, то іншій стороні. Характерно, що давньоруські літописці називають їх горами «Угорськими», а угорські — «Руськими». До складу Галицького князівства входила також Закарпатська Русь. Південно-західні рубежі Галичини знайшли надзвичайно образне визначення в «Слові о полку Ігоревім», де зазначається, що полки Ярослава Осмомисла «подпирают горы Угорские», а сам він «закрыл ворота Дунаеви».