Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
У 1219 р. повсталі народні маси вигнали Коломана із Галича. У ньому до 1228 р. князював Мстислав Удатний. Після його смерті Галич на деякий час знову потрапив під владу угорського короля, але 1229 р. Данило Романович за підтримки галичан звільнив місто. Щоправда, і цого разу він зіткнувся з сильною боярською опозицією. Під час засідання думи бояри вирішили підпалити палац і вбити князя. Коли ж брату Васильку випадково вдалося відвернути здійснення цього підступного плану, бояри вдалися до іншого. Вони запросили Данила на обід у Вишню, щоб там його вбити. Посол тисяцького Дем’яна попередив князя: «Яко пиръ ти золъ есть, яко свѣщано есть безбожнымъ твоим бояриномъ Филипомъ и брату чадомъ твоимъ Олександромъ, яко убьену ти быти». Розгніваний Данило наказав схопити 28 бояр, але стратити їх не наважився. Очевидно, ще свіжою була в пам’яті сумна доля князів Ігоровичів.
І все ж покінчити з незалежним і сильним земським боярством, сепаратистські тенденції якого завдавали стільки горя Галицькій землі, можна було лише шляхом встановлення сильної князівської влади. На вічі в Галичі, яке Данило скликав після розкриття боярської змови, соцький Микула дав князю пораду, яка визначила всю його подальшу політику: «Господине! Не погнетши пчелъ меду не ѣдать». Але до монголо-татарської навали Данило так і не подолав боярської опозиції, яка не була настільки організованою і зрілою, щоб перетворити Галицьку землю на боярську республіку, але мала достатньо сил, щоб організовувати безкінечні змови і бунти проти князів.
Розділ IV
Соціально-економічний розвиток Русі IX—XIII ст.
Глава 1
Станово-класова структура давньоруського суспільства
Давньоруська держава з центром у Києві відкрила новий — феодальний період в історії східних слов’ян і ряду інших народів Східної Європи. Вони минули в своєму розвитку рабовласницьку формацію в її класичному вияві; на базі розкладу первіснообщинного ладу в них формувався феодалізм. Період становлення ранньофеодальних структур припадає на IX—X ст. Головними серед них були: утворення Київської держави, прийняття християнства, утвердження феодального способу виробництва.
Писемні джерела засвідчують для цього часу відносно розвинуту соціальну стратифікацію панівного стану на Русі. Русько-візантійські договори поряд з великим київським князем називають світлих і великих князів, які «под Олгом суще», а також бояр. Немає найменшого сумніву в тому, що світлі князі («всякое княжье») і бояри — це місцеві племінні князі і вожді, які були підкорені київськими князями. Пізніше, наприкінці X ст., колишніх племінних володарів замінили князі — намісники — найближчі родичі (сини і племінники) великих київських князів. Помітне місце в соціальній структурі давньоруського суспільства X ст. ще до прийняття християнства посідали «старці». У літописних розповідях про діяння Володимира Святославича вони згадуються поряд з боярами в якості радників. Згідно з висновками В. В. Мавродіна, І. Я. Фроянова, X. Ловмянського та інших істориків, «старці» — це племінна знать, що виконувала судово-адміністративні функції[634].
Писемні джерела згадують також наприкінці X — першої половини XI ст. такі категорії населення як «стара чадь» і «кращі мужі». Генетично вони пов’язані з родоплемінною верхівкою, інтегрованою в панівний стан ранньофеодального суспільства X—XI ст.
З поглибленням процесів феодалізації на Русі, посиленням експлуатації населення ускладнювалась ієрархічна структура панівного класу.
На її вершині в X—ХІІІ ст. знаходились князі, які становили єдину правлячу династію і перебували між собою у складних васально-ієрархічних відносинах. Главою Давньоруської держави був великий київський князь. У столицях земель-князівств — Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі-Волинському, Новгороді, Смоленську, Полоцьку, Володимирі-на-Клязьмі та інших — сиділи удільні князі. Кожна давньоруська земля поділялась на окремі волості, якими також правили князі.
634
Мавродин В. В., Фроянов И. Я. Старцы градские на Руси X в. // Культура средневековой Руси. — Л., 1974; Ловмянский X. О происхождении русского боярства // Восточная Европа в древности и средневековье. — М., 1978.