Звіяні вітром. Кн.1

Вона знов почала гостро схлипувати і так вп’ялася нігтями в тіло Скарлет, аж та ойкнула від болю й сердито відштовхнула її.

Отже, янкі ще не захопили міста! І ще є час урятуватись. Вона силкувалася приборкати паніку й зібратися з думками.

«Якщо я не візьму себе в руки, то завищу, мов ошпарена кішка!» — подумала вона. Вигляд Пріссі, очамрілої від страху, допоміг їй прийти до пам’яті. Вона вхопила негритянку за плечі й шарпонула.

— Перестань верещати й розкажи до пуття. Янкі ще ж не захопили міста, дурепо! Капітана Батлера ти бачила? Що він сказав? Чи він приїде?

Пріссі стихла й тільки зубами цокотіла.

— Так, мем, я знайшла його. У барі, як ви й сказали. Він там...

— То байдуже, де ти його знайшла. Чи він приїде? Ти сказала, щоб він привів коня?

— Боже мій, міс Скарлет, він сказав — його коня й бричку жентмени забрали для поранених.

— О Господи!

— Але він прийде...

— І що ще він сказав?

Пріссі вже трохи відхекалась і заспокоїлася, лише очима ще лупала у знетямі.

— Я знайшла його в барі, як ви й сказали, мем. Я стала знадвору й погукала, і тоді він вийшов. І ті’ки він побачив мене, і я почала говорити, аж це солдати підірвали склад на Декейтера, і вогонь знявся, і він каже: «Біжім!» — і схопив мене, і ми добігли до П’яти Променів, і він питає тоді: «То що там? Кажи хутко!» І я сказала, як ви мені веліли: «Кап’тане Батлер, швиденько приїжджайте з конем і коляскою. У міс Меллі немовля, і міс Скарлет доконче хоче виїхати з міста». А він питає: «А куди вона дума їхати?» І я йому: «Не знаю, сер, ті’ки вам треба швидше, поки нема янкі, бо вона хоче з вами вибратися з міста». Він тоді засміявся й каже: «У мене забрали коня».

Серце Скарлет завмерло, коли й ця остання надія на порятунок не справдилася. Яка ж вона дурна: не подумала, що армія, відступаючи, звісно, реквізує геть усіх до одного коней і всі підводи в місті! Ошелешена цією думкою, вона пропустила повз увагу, що там мовить далі Пріссі, але потім вирішила таки дослухати.

— А тоді він каже: «Скажи міс Скарлет, нехай не журиться. Задля неї я вкраду коня, хоч би то був останній кінь на все військо!» І ще він сказав: «Мені не первина красти коней. Скажи їй, я дістану для неї коня, хоч би мали мене й підстрелити». Тоді знову засміявся й каже: «Біжи додому». Але я ще не почала бігти, аж воно як гахне! Так гримнуло, що я мало не впала, а він каже: «Це нічо’ страшного, просто наші жентмени підривають склади з ’муніцією, щоб янкі не дісталося»,— і...

— То він прийде? І коня приведе?

— Він так сказав.

Скарлет зітхнула з полегкістю. Коли є бодай найменша змога дістати коня, Рет Батлер його дістане. Він спритняга, Рет. Вона пробачить йому всі прогріхи, якщо він визволить їх з цієї погибелі. Втекти! А коли поруч буде Рет, вона нічого не боятиметься. Рет захистить їх. Хвалити Бога, що Рет є на світі! Відчувши себе трохи безпечніше, Скарлет узялася до більш практичних справ.

— Збуди Вейда, одягни й спакуй одежу для нас усіх. Склади все в невелику валізу. І не кажи міс Мелані, що ми їдемо. Поки що не кажи. А дитину закутай у два грубших рушники й не забудь спакувати пелюшки.