Крига. Частини І–ІІ

… Я бачу симптоми й називаю хворобу. Зі світу ідей починаючи, як слушно казав той каторжник Зєйцов, бо саме там усе починається, отож уже в ідеях: що було певне, є невизначеним; що було єдиним, є множинним; що було конечністю, підлягає вільному виборові. Закони! Релігії! Ієрархії! Системи урядів! Соціальні порядки! Ви бачите, що відбувається на світі, прецінь ви не сліпі. Те, що жбурляють бомби на вулицях і стріляють у міністрів, — це лиш десяте відлуння.

… Зрештою, ви теж уже назвали речі своїми іменами. Так, Історія може існувати тільки під Кригою: немає Історії, якщо немає минулого. Залишені кожен у своєму Тепер, без ґарантії спадкоємности між тим, що було, що є і що буде, — ось що ми отримуємо: війну, хаос, руйнування, розбрат і ненависть, переплетення усіх цінностей, розпад порядків, — людей, які ні в що не вірять, або, що гірше, вірять у стільки речей одразу, що самі не знають, у що вірять, — держави, що підривають власну правомочність, — нації, що відмовляються від власної національности й перемальовуються на чужу, — правителів, які бояться владарювати й прагнуть служити, тобто бути підвладними, — підданих, які прагнуть бути суверенами королів; темних селян, недовчених підлітків, неписьменних роботяг і продажних крикунів, які хочуть нав’язати закони кращим, ніж вони, щоб скасувати будь-який лад і поставити підлих над доброчесними, дурних над мудрецями, бідних над багатими, ледачих над працьовитими, тупих над талановитими, посполитих над непересічними, брехню над правдою!

Знову розсміялося.

— Таким чином, різниця між нами полягає у тому, що ви хочете на невизначених, розпливчастих підвалинах закласти структури залізної певности, пам’ятники священної необхідности, тим часом, коли я шукаю певного, надійного способу вловити непевність.

— Легко ж ви до цього ставитеся!..

— Зате ви — аж страх проймає!

Симетричний доктор роздратовано махнув рукою.

— Мабуть, правий був стосовно вас капітан Прівєженський… а може, й ні. Може, ні, може трапився мені один шанс на мільйон, зустріч у подорожі, така випадковість: що моє слово дійсно щось важитиме в Історії! Що я торкнуся Історії голою рукою, як тіло тіла! Й ви мені дивуєтеся?

Виярок перейшов у невелику улоговину, посеред якої тайга дещо рідшала, тут стояли тільки старі велетні з розлогими кронами. Відкриті під вічками ясного неба галявинки світла були порослі щільно переплутаними колючими чагарниками, якимсь видом невеликих деревець із розщепленими, поплутаними галузками. На деяких між терням і листям видніли незрілі ягоди, мініатюрні сливки. Доктор зірвав кілька, розкусив, сплюнув.

— Але й конфітюри з них — аж губи злипаються, — пробурмотів він.

Під дубом за сонячною латкою висіло гніздо ос або шершнів, і вони кружляли низько над землею. Пан Блютфельд замахнувся, намагаючись відігнати комаху, й зачепив мертву гілку, що обсипала його порохном і сірою глицею, що полетіли йому на волосся, за комір, а відтак він почав підскакувати й обтрушувати з себе їх колючі частки. Доктор посміхнувся (симетрично). Подумалося, що сюди справді можуть заходити ведмеді — до тих ос, до бджіл, — чи ж ведмеді не полюбляють дикого меду? Оті з русских сказок — напевно.

За дубом хруснула гілка, зашелестіли зарості, щось голосно зачовгало. Зупинилося, піднеслося інстинктивно ціпок, серце забилося удвічі швидше. Обмінялося поглядами з доктором Конєшиним. Доктор скорчив питальну міну.

Театральним жестом він приклав руку до уст і вигукнув:

— Пане Фессаре! Пане Фессаре, прошу відгукнутися!

Зціпилося зуби. Ціпок ціпком, але й справді, — далеко чоловік не втече з такою ногою. Обперлося спиною на сосну. Може, краще зразу Ґросмайстерa…

— Пане Фессаре!

— Тихо там, це не він! — відгукнувся голос із гущавини.

Полегшено зітхнувши, почалапалося крізь підлісок, обходячи десятою дорогою гілку з гніздом. Доктор гикав і кашляв ззаду, потішаючись.

На віддалі кільканадцяти аршинів за дубом, під трьома берізками, нахиленими одна над іншою, як перевернуті одні на одну кістки доміно, стояв отой офіцер царського флоту з вагона люкс номер два, котрого, за словами Ґертруди Блютфельд, відправили через Азію зі скеруванням на новий корабель у Ніколаєвську. Його оповила темна хмара мух і дрібніших комах, у руках він тримав револьвер. Офіцер відступив на три кроки, й тоді зауважилося стерво тварини: оленя або чогось подібного до оленя, проте значно меншого, без рогів, сильно вже пошарпаного, із шиєю, закрученою на спину, розтерзаним тулубом, нутрощами, розтягнутими навсібіч, від яких несамовито смерділо.