Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
Натомість Herr Блютфельда не треба було квапити, адже в нього щелепи працювали з потужністю гірничої дробарки, рах-рах, сипалися з губ заслинені крихти й цілі шматки м’яса й салати. Оскільки він не міг ковтати в темпі кусання, — стравохід повільніший, ніж зуби, — то підпихав решту п’ятірнею, мов бочку чопом затикав, натоптуючи й набиваючи їдло в писок стиснутою п’ятірнею й основою розкритої долоні, аж робився уже навіть не пурпуровий, а червоно-синій і синьо-чорний — від вусів до кошлатих брів і лінії чорнявого, густого й щедро напомадженого волосся. Здавалося, що надлишок їжі, втиснутої таким робом у пельку, от-от вийде йому, наче з м’ясної машинки, довгими спіралями слизуватого фаршу крізь вуха й ніс. Рах-рах, і слину витирає із підборіддя рукавом.
Відвелося погляд. Їлося поволі, тримаючись за хліб обіруч, усіма шістьма здоровими пальцями. Пов’язка заважала, зірвалося її зі щоки.
— Коли я лікую людей, — бурмотів, відкушуючи шматок за шматком і дивлячись просто себе на зелень і зелену тінь, симетричний лікар, — і коли я впорскую їм у жили штучну хімію, людським розумом винайдену, щоби хвороби й натуральні вікові недуги приборкувати, — то хіба я чиню проти Бога? Адже я заперечую природному порядкові, тваринному планові життя і смерти. Я псую природні дзиґарі. «Самозахист від біології». Чи це морально дозволено, мгм?
… Людина керує своїм розумом — тому вона людина. Ми жили в лісах, у глушині, — він обвів жестом довколишню тайгу, — в незмінному світі, в саду, запроектованому не людиною; тепер ми живемо у великих містах, у високих будівлях із матеріалів, не даних нам природою, у неприродному теплі, при неприродному світлі. Ми жили в свободі сім’ї й царства; тепер ми живемо організовано, згідно з раціональними проектами, в неприродному ладі, вигаданому людиною. Ми жили завдяки праці тіла; тепер ми живемо завдяки роботі розуму, принаймні дехто з нас. Скажіть мені, юначе: ми жили впродовж століть і тисячоліть у природній стихії Історії, відбувалося те, що мало відбуватися, потім ми іноді озиралися назад і це описували, проте нурт подій пер і пре уперед неуярмлений, — але чому відтепер ми не мали б ж и т и в І с т о р і ї, з а п р о е к т о в а н і й л ю д и н о ю?
Його слова пережовувалося у рівному ритмі, але іноді докторова думка застрягала, нерозгризена, в зубах, і тоді процес жування затримувався.
— Власне тому: позаяк науковий поступ є двигуном Історії. — Видлубалося нігтем застрягле в зубах. — Чи можна передбачити ще не винайдені винаходи? Чи можна включити до історичних теорій можливості науки, поки що науці не знайомі? Це логічна суперечність, пане докторе: передбачення такого поступу рівнозначне самому поступові, — завдяки докладному описові відкриття електрики, людина здійснює це відкриття. Отож, не може існувати жодного опису Історії, який виходив би за межі сьогодення, жодної певної теорії Історії, згідно з якою ми могли б її запроектувати; й жодна така розумова діяльність не визначить, яка Історія для нас добра, а яка лиха.
Симетричний доктор примружив ліве око, ламаючи симетрію.
— Якщо знання про те, що добре, що морально допустиме, породжене не розумом, — то чим? — Він зітхнув, потягнувся, розпакував другий бутерброд. — М-м, чудова ця шинка, ах, і подихати свіжим повітрям можна, о, це здорóво й натурально, рух і харчування, мгм, тож уявіть собі, що виходить сюди до нас з-за дерев Син Божий, але, тільки подумайте, Син Божий зі священних книг, тобто хто? — Погляньте: якийсь неосвічений дикун, погано одягнений, у сандалях, у шкурах, у рядняних шатах, нехай навіть балакає різними мовами, але що він знає, чи відомі йому машини, потяги, сили електрики й хімії, чи знає він усе те, що знаємо ми, й навіть більше: яким чином матерія збудована з атомів, де Земля і Сонце висять у Всесвіті серед зірок, як переносяться хвороби; чи знає він про мікроскопічний світ збудників хвороб, чи вміє літати аеропланами, їздити на авто; чи знає він усе, що можна знати? Ба, але ж у тому й полягає людська природа Ісуса, в обмеженні — обмеженні, противазі абсолюту: неповноті, слабкості, незнанні. Передусім незнанні — це перша відмінність між Богом і людиною: замкнутість скінченого розуму в «тут і тепер».