Крига. Частини І–ІІ

Натомість Herr Блютфельда не треба було квапити, адже в нього щелепи працювали з потужністю гірничої дробарки, рах-рах, сипалися з губ заслинені крихти й цілі шматки м’яса й салати. Оскільки він не міг ковтати в темпі кусання, — стравохід повільніший, ніж зуби, — то підпихав решту п’ятірнею, мов бочку чопом затикав, натоптуючи й набиваючи їдло в писок стиснутою п’ятірнею й основою розкритої долоні, аж робився уже навіть не пурпуровий, а червоно-синій і синьо-чорний — від вусів до кошлатих брів і лінії чорнявого, густого й щедро напомадженого волосся. Здавалося, що надлишок їжі, втиснутої таким робом у пельку, от-от вийде йому, наче з м’ясної машинки, довгими спіралями слизуватого фаршу крізь вуха й ніс. Рах-рах, і слину витирає із підборіддя рукавом.

Відвелося погляд. Їлося поволі, тримаючись за хліб обіруч, усіма шістьма здоровими пальцями. Пов’язка заважала, зірвалося її зі щоки.

— Коли я лікую людей, — бурмотів, відкушуючи шматок за шматком і дивлячись просто себе на зелень і зелену тінь, симетричний лікар, — і коли я впорскую їм у жили штучну хімію, людським розумом винайдену, щоби хвороби й натуральні вікові недуги приборкувати, — то хіба я чиню проти Бога? Адже я заперечую природному порядкові, тваринному планові життя і смерти. Я псую природні дзиґарі. «Самозахист від біології». Чи це морально дозволено, мгм?

… Людина керує своїм розумом — тому вона людина. Ми жили в лісах, у глушині, — він обвів жестом довколишню тайгу, — в незмінному світі, в саду, запроектованому не людиною; тепер ми живемо у великих містах, у високих будівлях із матеріалів, не даних нам природою, у неприродному теплі, при неприродному світлі. Ми жили в свободі сім’ї й царства; тепер ми живемо організовано, згідно з раціональними проектами, в неприродному ладі, вигаданому людиною. Ми жили завдяки праці тіла; тепер ми живемо завдяки роботі розуму, принаймні дехто з нас. Скажіть мені, юначе: ми жили впродовж століть і тисячоліть у природній стихії Історії, відбувалося те, що мало відбуватися, потім ми іноді озиралися назад і це описували, проте нурт подій пер і пре уперед неуярмлений, — але чому відтепер ми не мали б ж и т и в І с т о р і ї, з а п р о е к т о в а н і й л ю д и н о ю?