Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
Він розвернувся і вирушив у тайгу.
Волею-неволею, підвелося і подибалося слідом за ним. Пан Блютфельд загаявся, збираючи залишки їжі, а відтак побіг і знову засапався.
Проте з нього вже вийшла пара. Поглянулося: він знову тільки дивився під ноги, вираз обважнілого блаженства розмивав йому риси обличчя.
— Я і не думав, — мовилося, — що ви взагалі слухаєте ті наші дурнуваті балачки. Сподіваюся, що ми вас ненароком не образили: панові доктору, мабуть, лихоманка скоро минеться.
Пан Блютфельд щось німотно ремиґав губами: так він збирав слова. Перейшлося потік, наблизилося до схилу улоговини, далі занадто крутого, повернулося на північний схід, перелізлося через стовбур, який загороджував вихід із западини… вже втратилося надію, і тільки тоді панові Блютфельдові повернулася здатність говорити.
— Ну так, не казав, не казав. Знаєте анекдот про єврея, який вибрався у тривалу подорож у фінансових справах? Переговори на місці затягуються, тож іде він відправити дружині телеграму. Щоб не хвилювалася, бо він мусить зостатися ще на кілька днів, бо питання більшого прибутку, повернеться, коли зможе, всього доброго, Іцхак. Дають йому бланк для заповнення, поштовий службовець пояснює, що платити доведеться за кожне окреме слово. Іцхак написав повідомлення, порахував слова, підрахував ціну телеграми — й ну ж міркувати, що можна звідти викреслити, бо воно зайве, не конечне. «Іцхак» — адже дружина знає, що Іцхак, хто ж іще? «Всього доброго» — ну звісно, що всього доброго, чи ж він не зичить добра своїй дружині? «Повернуся, коли тільки зможу», — та це ж само собою зрозуміло, що коли не зможе, то не повернеться. І так далі, слово за словом, урешті викреслив із бланка все повідомлення: самі трюїзми.
… Отож, бачите, зі мною те саме. Не через скупість — я сам знеохочуюся. Вистачить хвилю подумати про те, що я маю намір сказати, перш ніж сказати. Я майже ніколи не втручаюся у розмови, не заперечую навіть найбільших дурниць, виголошуваних у моїй присутності. Що вони більші, то менший сенс опонувати, бо тим очевидніші трюїзми я мав би про них говорити. Я замикаю рот, сиджу в кутку, мовчу. І не має значення, чи інші розпізнали б тривіальність моїх слів, — я її бачу занадто виразно. Й це, зрозумійте, це з часом перетворюється на різновид загального знеохочення, лінощів щодо спілкування з людьми. Я скажу це, то вони це, то я це, тож вони, тож я, тож вони, й так далі сколько угодно — навіщо мені взагалі розпочинати ці тортури? Сиджу в кутку, мовчу.
— Ми власне почули, як ви мовчите.
— Я знаю, що інші так не роблять, це не нормально. Тож я не декламую тут жодних, уфф, банальностей і трюїзмів. Ви не мали б шансів здогадатися самотужки.
— Але завдяки цьому поясненню уже міг би, правда ж?
Блютфельд закрив рота, промовчав.
Промовчав — і тоді почулося ті звуки з лісу ліворуч, з-за заростів хвойних чагарників: гарчання і плямкання, і шорстке човгання. Спинилося, піднялося ціпок, перегороджуючи шлях панові Блютфельду. Роззирнулося по пущі. Виярок, улоговинка, вихід на рівне, — коли хтось узагалі спустився у виярок, то, певно, мусив там пройти, — північ-південь, — куди побігла сполохана капітаном Насбольдтом рись? Подалося ціпок Блютфельдові, він узяв його із мовчазним подивом. Розстебнувши поволі камізельку, вийнялося з-за пазухи згорточок із Ґросмайстером. Розплутуючи ганчірки й перевіряючи набій у каморі, чулося гарчання бенкетуючої тварини.
Herr Блютфельд побачив зброю і зблід. Приклалося до губ щільно перев’язаний палець. Після цього, узявши Ґросмайстерa обіруч, покульгалося у кущі.
Мабуть, звір почув шум у заростях, він рикнув голосніше й принишк. Вийшлося під кедрову сосну із двома зрослими стовбурами. В цю мить тварина відскочила від тіла Юнала Фессара й вищирила ікла. З них звисали червоні смужки м’яса, вона глибоко вгризлася у туркове стегно. Піднялося Ґросмайстера. Позаду затріщали гілки, хруснув, мабуть, стовбур ламаного деревця, — з-за берізок і кедра виринув, вимахуючи ломакою, пан Блютфельд. Рись зашипіла й дременула.