Крига. Частини І–ІІ

Поруч підстрибував пан Блютфельд, спітнілий і задиханий, із фіолетовим від зусиль обличчям, витрушуючи з рукава гумус.

— Таак, — промимрив у вуса капітан Насбольдт, — то я вже вас залишу.

Симетричний доктор подав другу хустинку.

— Витріть руки, щоб якоїсь гидоти не підчепити.

Вилаялося, зачепивши опухлий палець.

Доктор зітхнув, шмигнув носом, шарпнув себе за бакенбард і знову зітхнув.

— Ходімо звідси.

Відкашлялося.

— Якийсь струмок… Я би прополоскав рот.

— Може, щось перекусимо, час би вже для цього. Я бачив, що пана Блютфельда дружина щедро спорядила.

Пан Блютфельд поплескав себе по кишенях обширного піджака й потрусив сумкою для провізії, перекинутою через плече.

Доктор першим перейшов на інший бік заростей, розгорнувши високе бадилля й наступивши на великий міцелій, з якого піднісся квасний запах і він забруднив собі холоші чимось зеленим і брунатним.

Попід північним схилом улоговини, в тіні скелястого звису, тяглося звалище білих каменюк, немов якийсь тайговий циклоп зруйнував тут мармурову стіну. По каменюках стікала вузька струмина води, що починалася угорі, на прузі схилу.

Підійшлося, помилося руки. Пан Блютфельд прудко скористався нагодою й умостився на сусідній каменюці; сховавши голову в тінь, він обмахувався капелюхом. Спираючись на ціпок, низько зігнулося, щоб упіймати струмінь води просто в уста. Він міняв напрямок течії, стрибав нерівностями каменюки — захляпав очі, захляпав підборіддя, промочив пов’язку, сорочку й краватку, лиш тільки тоді на мить стрибнув на язик. Краплі бризок лоскотали напрочуд вразливу шкіру.

— Ну, як на замовлення, — відгукнувся доктор Конєшин, сідаючи поруч із Блютфельдом. — Бог сьогодні у доброму гуморі, пане Бенедикте, сповняє усі ваші побажання. Він урятував вас, щоб ви не скрутили собі в’язи, зупинив потяг, дозволив обійтися лише кількома забитими ранами й розтягуванням зв’язок, сідайте тут, будь ласка, що вам більше до вподоби, з оселедцем чи з кав’яром, а тепер Він сприяє вам навіть у таких дрібницях. — Доктор розсміявся по-докторському, аж пан Блютфельд на мить перестав жувати.

— Можливо, час Йому віддячити, не думаєте?

Розгорнулося товстий Butterschnitt. Каменюкою мандрував жук, розчавилося його ціпком, панцир комахи прилип до деревини, стерлося його серветкою, у яку був загорнутий хліб. Симетричний доктор спостерігав за цими маніпуляціями, ледь приховуючи насмішку.

Устромилося Фессарів ціпок у мокру землю між стопами.

— Дайте вже цьому чистий спокій. Ви ж самі казали, що Бог вам в Історії геть не потрібен. Це нікчемні прийоми. Я вам маю пообіцяти — що саме? Що переконаю батька визнати ваш погляд на Історію? Конешно, акурат! Погляньте-но сюди: Бог є Бог, чи люди, чи люті — все перебуває у Його владі й задумі. Тому будь-яка спроба війни з Історією, зміни її шляху, навіть якщо йдеться про його випрямлення, — буде боротьбою з Богом. Може, Бердяєв правий, може, помиляється… я уже про це питав, спитаю по-іншому: чи морально допустима самооборона перед Історією? Га? Їжте й не кажіть дурниць.