Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
— Нічого, — лагідніше, ніж зазвичай, проказала вона. — Повертайся до своїх квітів, гарненько їх укрий. Схоже, вночі будуть заморозки.
Повернувшись до Реїної цидулки, вона нашкрябала на ній одне-єдине слово:
ЗАВТРА
А тоді згорнула записку і простягнула її Джонасові.
— Ти не міг би запхати її під ошийник цій смердючці? Не хочу до нього торкатися.
Джонас виконав її прохання. Наостанок кіт обдарував їх диким поглядом зелених очей, зістрибнув із шинкваса і прослизнув під дверима.
— Часу обмаль, — мовила Корал, сама достоту не знаючи, що мала на увазі. Але Джонас кивнув, нібито чудово її зрозумівши. — Не хочеш піти нагору з п’яницею, що закладає за комір таємно? Я маю не найліпший вигляд, але ноги розставляти вмію. І в ліжку не лежу як колода.
Замислившись, він кивнув. Його очі заблищали. Вона була худа, як Корделія Дельґадо… але ж різниця між ними двома була, ге? Ще й яка!
— Добре.
— У мене слава брудної на язик. Просто попереджаю.
— Леді, я весь перетворюся на слух.
Вона всміхнулася. Голова вже не боліла.
— Еге ж. Не сумніваюся.
— Одну хвилину. Нікуди не йди, — і він попрямував до Рейнолдза.
— Візьми собі стільця, Елдреде.
— Ні. Жінка чекає.
Рейнолдз зиркнув у бік шинкваса.
— Жартуєш.
— Я ніколи не жартую, коли це стосується жінок, Клаю. А тепер слухай сюди.
Не зводячи з нього погляду, Рейнолдз підсунувся ближче. І Джонас подякував богам, що то не Діпейп. Рой виконував усі накази і зазвичай робив це досить доладно. Та тільки після того, як йому десять разів розтлумачать.
— Їдь до Ленґіла. Скажи, що треба виставити на нафтовому полі з дванадцятеро людей, не менше. Надійних, таких, що вміють не рипатись без потреби й сидіти в засідці, якщо це знадобиться. Скажи, нехай Брайан Гукі буде за старшого. В нього є мізки, чого не скажеш про більшість цих бідолах.
Від щастя у Рейнолдза загорілися очі.
— Гадаєш, шмаркачі?..
— Вони там уже побували, можуть побувати ще раз. Якщо це станеться, їх треба пристрелити. Відразу, без попередження. Затямив?
— Атож! А як відмиємось?
— Скажемо, що їх підіслали по нафту і цистерни, — криво посміхаючись, сказав Джонас. — Звеліли привезти їх Фарсону. Та в місті нас носитимуть на руках до самих Жнив. Прославлятимуть як тих, хто виявив запроданців. Де Рой?
— Поїхав до Скелі Вішальників. Я бачив його опівдні. Він сказав, що вони їдуть, Елдреде. Каже, що коли вітер повертає на схід, він чує цокіт кінських копит.
— Либонь, він чує те, що хоче почути, — але насправді Джонас вважав, що Діпейп має рацію. Настрій у Джонаса різко поліпшився порівняно з тим паскудним станом, коли він переступав через поріг «Раю для подорожніх».
— Скоро цистерни вирушать у путь, байдуже, приїдуть шмаркачі чи ні. Вночі, по парі, як тих тварюк, що бігли на борт Ковчега старого Татуся, — він засміявся. — Але щось ми таки залишимо. Як сир у пастці.
— А якщо миші не прийдуть?
Джонас знизав плечима.
— Якось буде. Завтра вранці я хочу натиснути на них трохи сильніше. Треба, щоб вони розізлилися, хочу збити їх з пантелику. Все, йди роби, що я звелів. На мене чекає дама.
— Добре, що на тебе, а не на мене, Елдреде.
Джонас кивнув. І помітив, що вже півгодини забув про біль у нозі.
— Ти правий. Тебе вона з’їла б з усіма тельбухами.
Він покрокував до шинкваса, де, склавши руки на грудях, стояла Корал. Коли він наблизився, вона взяла його за руки. Праву поклала собі на ліву грудь. Пипка була тверда й набубнявіла. Великий палець його лівої руки вона взяла собі до рота й легенько прикусила.
— Пляшку візьмемо? — спитав Джонас.
— Чом би й ні? — відповіла Корал Торін.
Якби перед сном вона так назюзькалася, як звикла за останні кілька місяців, то рипіння пружин ліжка її б не розбудило. Не розбудив би навіть вибух бомби. Але пляшка, яку вони принесли з собою, так і стояла на нічному столику в спальні, яку вона тримала в «Раю» для себе (завбільшки з три пенали для повій, разом узяті), і рівень віскі в ній не змінився. Все тіло Корал озвалося болем, але голова була ясна. Секс був добрим замінником алкоголю.
Джонас стояв біля вікна, натягаючи штани й дивлячись на перші сірі промені світанку. Його гола спина була всуціль вкрита перехресними рубцями. Вона хотіла було спитати його, хто так безжально його висік і як йому вдалося зберегти життя, але передумала.
— Куди ти? — спитала вона.
— Спершу я знайду якусь фарбу, байдуже, якого кольору, й дворнягу, в якої ще є хвіст. Що буде далі, сей, думаю, вам краще не знати.