Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
— Мені начхати, що ти там лише, — Корал повернулася і змірила поглядом налитих кров’ю очей Шеба. Коли вона зайшла, той сидів на лавці перед піаніно й гортав старі ноти, але тепер вибалушив на неї очі. — А ти чого витріщаєшся, жабо?
— Нічого, сей Торін. Я…
— Тоді йди витріщатися деінде. І свиню цю прихопи з собою. Попердоль її там. Це буде корисно для її шкіри. І для твоєї теж.
— Я…
— Геть звідси! Ти глухий? Обоє геть!
Замість рвонути нагору, в «номери», Петті й Шеб пішли на кухню. Але Корал було до того байдуже. Хай би вони хоч у пекло провалилися. Куди завгодно, аби геть з її очей.
Зайшовши за шинквас, вона роззирнулася. Двоє грали в карти в дальньому кутку. Сьорбаючи пиво, за ними спостерігав той крутелик Рейнолдз. На дальньому боці шинкваса сидів ще один чоловік, але він замріяно дивився поперед себе, перебуваючи десь у своєму світі. На сей Торін ніхто не дивився. Але що з того, якби й дивилися? Якщо Петті знала, то вони й поготів.
Вона провела пальцем по калюжі віскі на шинквасі, посмоктала палець, знову провела і знову посмоктала. Потім взялася за пляшку. Але налити не встигла. На шинквас стрибнула зеленоока, схожа на павука потвора, яка голосно сичала. Зойкнувши, Корал впустила пляшку собі під ноги. Але сталося диво: пляшка не розбилася. А от її голова могла луснути — принаймні, так їй певний час здавалося. Спухлий пульсуючий мозок погрожував розколоти череп, як гнилу шкаралупу яйця. Картярі з гуркотом перевернули свій столик, Рейнолдз витяг револьвер.
— Ні, — сказала вона тремким голосом, у якому заледве впізнала свій. В очах пульсувала кров, серце шалено калатало в грудях. Тепер вона зрозуміла, що з переляку справді можна вмерти. — Ні, джентльмени, все гаразд.
Шестинога потвора на шинквасі розтулила рота, оголивши ікла, і знову засичала.
Корал нахилилася (коли голова опинилася на рівні талії, їй знову здалося, що вона от-от лусне), підняла пляшку, в якій залишалося ще на чверть рідини, і жадібно присмокталася до шийки, більше не ховаючись від чужих очей і не зважаючи на те, що про неї подумають.
Наче прочитавши її думки, Чахлик знову засичав. На ньому був червоний нашийник — радше зловісний, ніж веселенький.
— Пристрелити цю гидоту? — спроквола спитав чийсь голос. — Якщо скажеш, я пристрелю. Одна куля — і від нього лишаться самі пазурі, — між стулковими дверима стояв Джонас. І хоча вигляд у нього був не ліпший, ніж у неї самої, Корал не сумнівалася, що він спроможний виконати погрозу.
— Ні. Стара сука перетворить нас усіх на цвіркунів чи на щось подібне, якщо ти вб’єш її улюбленця.
— Яка сука? — поцікавився Джонас, підходячи до шинкваса.
— Рея Дубатіво. Її називають Реєю з Коосу.
— А! То ж не сука, а відьма.
— І сука теж.
Джонас погладив кота по спині. Той дозволив себе попестити, навіть вигнувся дугою, але Джонас провів рукою лише раз. Шерсть у тварини була огидно волога на дотик.
— Не проти, якщо я приєднаюся? — спитав Джонас, киваючи на пляшку. — Ще рано, але моя нога ниє, як шкура грішника в пеклі.
— У тебе нога, в мене голова. Рано, пізно — не має значення. За рахунок закладу.
Джонас здивовано звів білі брови.
— Подякуєш потім. Призволяйся.
Вона простягнула руку до Чахлика. Той знову засичав, але дозволив витягти папірець з-за нашийника. Розгорнувши його, Корал прочитала чотири слова, написані друкованими літерами:
— Можна глянути? — спитав Джонас. Після першого ковтка, який тепер приємно грів йому живіт, світ здавався не таким уже й паскудним.
— Дивись, — простягнула вона записку. Прочитавши, Джонас віддав її назад. Він і думати забув про Рею. А не варто було. Але ж так важко тримати в голові геть усе, чи не так? Просто останнім часом Джонас почувався не найманим убивцею, а кухарем, що силкується встигнути подати на учту всі дев’ять перемін страв. На щастя, стара карга сама нагадала йому про себе. Хай буде благословенна її спрага. І його спрага теж, адже саме завдяки їй він опинився в потрібному місці в потрібний час.
— Шимі! — заволала Корал. Віскі почало діяти і на неї: вона вже майже прийшла до тями, майже почувалася людиною. Їй навіть стало цікаво, чи не захоче Елдред Джонас розважитися ввечері з сестрою мера… хтозна, може, це пришвидшить плин часу?
Шимі зайшов крізь стулкові двері, руки в нього були брудні, рожевий солом’яний бриль висів на спині, гойдаючись на своєму мотузкові.
— Агов, Корал Торін! Я тут!
Вона глянула повз нього на небо. Тільки не сьогодні ввечері, навіть для Реї. Вона не відправить Шимі проти ночі, і крапка.